Декабристы

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Декабристы » Персоналии участников движения декабристов » КОТЛЯРЕВСКИЙ Иван Петрович.


КОТЛЯРЕВСКИЙ Иван Петрович.

Сообщений 11 страница 20 из 30

11

До А. А. Трощинського

23 грудня 1816 р., Полтава.

Ваше превосходительство, милостивый государь!

Из числа пансионеров, находящихся в Полтавском Доме воспитания бедных, на иждивении его высокопревосходительства Дмитрия Прокофьевича, Александр Пироцкий следующего 817-го года к 1-му июля окончит курс учения, преподаваемого в здешней гимназии.

И как уже пребывание его с того времени в сем Доме будет бесполезно, то я обязанностию поставляю заблаговременно донести о том Вашему превосходительству и предоставить распоряжению Вашему о будущем его жребии.

Пироцкий, по способностям своим, дарованию, природному уму и расторопности, достоен, чтобы усовершенствовать его науки. Но не меньше того, по пылкости своей, самонадеянности и мечтательности требует за собою доброго присмотра. При сем прилагаю список и других пансионеров его высокопревосходительства с замечаниями о успехах в науках, о качествах и поведении, с предварительным донесением, что Василия фон Шлихтина, по его возрасту, полезнее было бы определить на службу, нежели оставлять продолжать науки. Он здесь только растет и теряет время, а к наукам он не прилепляется, да, кажется, и науки к нему не льнут.

С истинным высокопочтением и преданностию честь имею быть, милостивый государь, Вашего высокопревосходительства покорнейшим слугою

Декабря 23-го дня 1816-го года. Полтава

Hа подлинном: Иван Котляревский.


Автограф не зберігся. Публікується вперше за копією, яка зберігається у відділі рукописів Інституту російської літератури (Пушкінський дім) АН СРСР в архіві Д. П. Трощинського (ф. 538, оп. 1, од. зб. 75).

Трощинський Андрій Андрійович (1774 — після 1833) — генерал-майор, племінник Д. П. Трощинського. Вийшовши у відставку, мешкав на Полтавщині та Київщині, виконував різні господарчі та службові доручення свого дядька, зокрема розпоряджався витратами коштів, спорудженням будинків, сприяв влаштуванню театральних вистав у Кибинцях та Яреськах, цікавився успіхами пансіонерів, які перебували у Полтавському будинку виховання дітей бідних дворян.

Трощинський Дмитро Прокопович (1754-1829)—державний діяч, головний директор пошт, міністр уділів та юстиції. Вийшовши у відставку, у 1806—1814 та 1821 —1829 рр. перебував в с. Кибинцях Миргородського пов. Полтавської губ., брав участь у суспільно-громадському та культурному житті краю, його будинок, де часто бували майбутні декабристи, сучасники називали своєрідним центром ліберального руху. Д. П. Трощинський підтримував тісні зв'язки з діячами української культури, цікавився історією, побутом, мовою та фольклором українського народу. За його ініціативою в с. Кибинцях та Яреськах був організований театр, яким керував В. П. Гоголь-Яновський, автор ранніх українських п'єс «Собака-вівця» і «Простак». Д. П, Трощинський проявив значний інтерес до української літератури, зокрема цікавився творчістю Г. С. Сковороди, І. П. Котляревського, В. П. Гоголя.

Даний лист відноситься до часу, коли І. П Котляревський перебував на посаді наглядача Полтавського будинку виховання дітей бідних дворян і доповідав Трощинським про успіхи пансіонерів, що утримувалися на їхній кошт. Д. П. Трощинський, який у 1814 р. був викликаний до Петербурга на державну службу, організував навчання в столиці кибинських співаків і музикантів, а також доручив племінникові дізнатися від І. П. Котляревського про успіхи своїх пансіонерів.

Про причину виникнення листування між І. П. Котляревським та А. А. Трощинським довідуємося з листів останнього до Д. П. Трощинського. В листі від 23 грудня 1816 р. Андрій Андрійович писав:

«В бытность мою в Полтаве видал я ваших 11 пансионеров, в тамошнем училище воспитывающихся, и от надзирателя их г-на Котляревского узнал, что из них Василий Шлихтин и Илларион Трощинский по неуспехах в науках против положения должны еще лишний год, то есть будущий, там провести, и что, по его замечанию, первый из них к военной, а последний к гражданской службе будет способен. Александр Пироцкий в половине будущего года окончит курс своего учения и заслуживает быть отправленным после того в какой-либо университет для окончания наук. А что принадлежит до Дмитрия Коровякова и Петра Леонтовича, то не предвидится никакой надежды к успехам их в науках, хотя бы и десять лет пробыли в училище. По сей известности я завременно испрашиваю Вашей воли в рассуждении устроения будущего жребия сих воспитанников» (Інститут російської літератури (Пушкінський дім) АН СРСР. Архів Д. П. Трощинського, ф. 538, он. 1, од. зб. 50-а).

При сем прилагаю список и других пансионеров.— І. П. Котляревський разом з листом надіслав відзив про одинадцять вихованців, які утримувалися в Полтавському будинку виховання дітей бідних дворян на кошти Д. П. Трощинського.

Надіслані І. П. Котляревським матеріали були одержані в Кибинцях 6 січня 1817 р. Копія з них була переслана в Петербург. Про це дізнаємося з листа А. А. Трощинського до Д. П. Трощинського від 19 січня 1817 р.: «При сем препровождаю от надзирателя Полтавского училища г-на Котляревского, по его обещанию при особом его отзыве доставленный ко мне кондуитный список о пансионерах, находящихся там на Вашем иждивении. Обе сии бумаги доставлены к удовлетворению в полной мере желания Вашего иметь подробное сведение о тех 11-ти пансионерах» (Інститут російської літератури (Пушкінський дім) АН СРСР. Архів Трощинського, ф. 538, оп. 1, од. зб. 50-а).

0

12

https://img-fotki.yandex.ru/get/1372928/199368979.1a4/0_26f564_ea7d0242_XXL.jpg

0

13

Енеїда

Іван Котляревський, під ред. Богдан Лепкий

https://img-fotki.yandex.ru/get/1372568/199368979.1a4/0_26f568_83b8bd83_XXL.jpg

Частина І.

1.
Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак.
Но Греки, як, спаливши Трою,
Зробили з неї скирту гною,
Він, взявши торбу, тягу дав;
Забравши деяких Троянців,
Осмалених, як гиря, ланців,
Пятами з Трої накивав.

2.
Він, швидко поробивши човни,
На синє море поспускав,
Троянців насажавши повні,
І куди очі почухрав.
Но зла Юнона, суча дочка,
Розкудкудакалась, як квочка:
Енея не любила  —  страх!
Давно уже вона хотіла,
Його, щоб душка полетіла
К чортам і щоб і дух не пах.

3.
Еней був тяжко не по серцю
Юноні, все її гнівив:
Здававсь гірчіший їй від перцю,
Ні в чім Юнони не просив;
Но гірш за те їй не злюбився,
Що, бачиш, в Трої народився
І мамою Венеру звав,
І що його покійний дядько
Парис, Пріямове дитятко,
Путивочку Венері дав.

4.Побачила Юнона з неба,
Що пан Еней на поромах,  — 
(А те шепнула сука Геба  — )
Юнону взяв великий жах!
Впрягла в ґринджолята павичку,
Сховала під кибалку мичку,
Щоб не світилася коса;
Взяла спідницю і шнурівку,
І хліба з сіллю на тарілку,
К Еолу мчалась, як оса.

5.
„Здоров, Еоле, пане-свату!
„Ой як ся маєш, як живеш?“
Сказала, як ввійшла у хату,
Юнона: „чи гостей ти ждеш?..“
Поставила тарілку з хлібом
Перед старим Еолом-дідом,
Сама же сіла на ослін.
„Будь ласкав, сватоньку-старику!
„Ізбий Енея з пантелику:
„Тепер пливе на морі він.

6.
„Ти знаєш  —  він який суціга,
„Паливода і горлоріз:
„По світу, як іще побіга,
„Чиїхсь багацько виллє сліз.
„Пошли на його лихо злеє,
„Щоб люди всі, що при Енеї,
„Послизли і щоб він і сам.
„3а цеєж дівку чорнобриву,
„Смачную, гарну, уродливу,
„Тобі я, далебі, що дам.

7.
„Гай, гай! ой дай же його кату!“
Еол насупившись сказав:
„Я всеб зробив за цюю плату,
„Та вітри всі порозпускав:
„Борей недуж лежить з похмілля,
„А Нот поїхав на весілля,
„Зефир же, давній негодяй,
„З дівчатами заженихався,
„А Евр в поденщики нанявся,  — 
„Як хочеш, так і помишляй!

8.„Та вже для тебе обіщаюсь
„Енеєві я ляпас дать;
„Я хутко, миттю постараюсь
„В трістя його к чортам загнать.
„Прощай же! швидче убірайся,
„Обіцянки не забувайся,
„Бо послі, чуєш, ні-чичирк!
„Як збрешеш, то хоча надсядься,
„На ласку послі не понадься:
„Тоді від мене возьмеш чвирк.“

9.
Еол, оставшись на господі,
Зібрав всіх вітрів до двора,
Велів поганій буть погоді...
Як раз на морі і гора!
Все море зараз спузирило,
Водою мов в ключі забило,  — 
Еней тут крикнув, як на пуп:
Заплакався і заридався,
Пошарпався, увесь подрався.
На тім'ї начесав аж струп.

10.
Прокляті вітри роздулися,
А море з лика аж реве;
Слізми Троянці облилися,
Енея за живіт бере;
Всі човники їх розчухрало,
Багацько війська тут пропало:
Тоді набрались всі сто-лих!
Еней кричить, що  —  „я Нептуну
„Півкопи грошей в руку суну,
„Аби на морі штурм утих.“

11.
Нептун іздавна був дряпічка:
Почув Енеїв голосок,
Шатнувся зараз із запічка:
Півкопи для його кусок!...
У миттю осідлавши рака,
Схвативсь на його, мов бурлака,
І вирнув з моря, як карась.
Загомонів на вітрів грізно:
„Чого ви дуєте так різно?
„До моря, знаєте, вам зась!“

12.От тут-то вітри схаменулись,
І ну всі драла до нори;
До ляса мов Ляхи шатнулись,
Або од їжака тхори.
Нептун же зараз взяв мітелку
І вимів море, як світелку,
То сонце глянуло на світ.
Єней тоді як народився,
Разів із пять перехрестився,
Звелів готовити обід.

13.
Поклали шальовки соснові,
Кругом наставили мисок;
І страву всякую, без мови,
В голодний пхали все куток.
Тут з салом галушки лигали,
Лемішку і куліш глитали
І брагу кухликом тягли,
Та і горілочку хлестали,  — 
Насилу ізза столу встали
І спати послі всі лягли.

14.
Венера не послідня шльоха,
Проворна, враг її не взяв,
Побачила, що так полоха
Еол синка, що аж захляв,  — 
Умилася, причепурилась
І як в неділю нарядилась,
Хоть би до дудки на танець!
Взяла очипок грезетовий
І кунтуш з усами люстровий,
Пішла к Зевесу на ралець.

15.
Зевес тоді кружав сивуху
І оселедцем заїдав;
Він, сьому випивши восьмуху,
Послідки з кварти виливав.
Прийшла Венера, іскривившись,
Заплакавшись і завіскрившись,
І стала хлипать перед ним:
„Чим пред тобою, милий тату,
„Син заслужив таку мій плату?
„Ійон, мов в свинки грають їм.

16.„Куди йому уже до Риму?
„Хиба як здохне чорт в рові,
„Як вернеться пан Хан до Криму,
„Як жениться сич на сові...
„Хибаб уже та не Юнона,
„Щоб не вказала макогона,
„Що й досі слухає чмелів!
„Колиб вона та не бісилась
„Замовкла і не комезилась,
„Щоб ти це сам їй ізвелів“.

17.
Юпитер, все допивши з кубка,
Погладив свій рукою чуб:
„Ох, доцю, ти моя голубко!
„Я в правді твердий так, як дуб.
„Еней збудує сильне царство
„І заведе своє там панство;
„Не малий буде він панок.
„На панщину ввесь світ погонить
„Багацько хлопців там наплодить.
„І всім їм буде ватажок.

18.
„Заїде до Дидони в гості
„І буде там бенькетувать;
„Полюбиться її він мосці
„І буде бісики пускать.
„Іди, небого, не журися,
„Попонеділкуй, помолись.
„Все буде так, як я сказав“.
Венера низько поклонилась
І з пан-отцем своїм простилась,
А він її поцілував.

19.
Еней прочумався, проспався,
І голодрабців позбірав,
Зовсім зібрався і уклався,
І скільки видно почухрав.
Плив, плив, плив, плив, що аж обридло,
І море так йому огидло,
Що бісом на його дививсь.
„Колиб, каже, умер я в Трої  — 
„Ужеб не пив ції гіркої,
„І марне так не волочивсь“.

20.Потім до берега приставши
З троянством голим всім своїм,
На землю з човнів постававши,
Спитавсь, чи є що їсти їм?
І зараз чогось попоїли,
Щоб на путі не ослабіли  — 
Пішли куди хто запопав.
Еней по берегу попхався
І сам не знав, куди слонявся,
Аж гульк  —  і в город причвалав

21.
В тім городі жила Дидона,
А город звався Карфаген,  — 
Розумна пані і моторна,
Для неї трохи цих імен:
Трудяща, дуже працьовита,
Весела, гарна, сановита,
Бідняжка  —  що була вдова...
По городу тоді гуляла,
Коли Троянців повстрічала,
Такі сказала їм слова:

22.
„Відкіль такі це гольтіпаки?
„Чи рибу з Дону везете?
„Чи може виходці-бурлаки?
„Куди, прочане, ви йдете?
„Який вас враг сюди направив?
„І хто до города причалив?
„Якаж ватага розбишак!“
Троянці всі замурмотали,
Дидоні низько в ноги пали,
А вставши, їй мовляли так:

22.
„Ми всі, як бач, народ хрещений,
„Волочимся без талану;
„Ми в Трої, знаєш, порождені,
„Еней пустив на нас ману.
„Дали нам Греки прочухана
„І самого Енея пана
„В три-вирви вигнали відтіль;
„Звелів покинути нам Трою,
„Підмовив плавати з собою.
„Тепер, ти знаєш, ми відкіль.

24.„Помилуй, пані благородна!
„Не дай загинуть головам,
„Будь милостива, будь незлобна,
„Еней спасибі скаже сам.
„Чи бачиш, як ми обідрались!
„Убрання, постоли порвались,
„Охляли, ніби в дощ щеня!
„Кожухи, свити погубили
„Із голоду в кулак трубили,  — 
„Така нам лучилась пеня“.

25.
Дидона гірко заридала
І з білого свого лиця
Платочком сльози обтирала:
„Колиб, сказала, молодця
„Енея вашого злапала  — 
„Ужеб тоді весела стала,
„Тоді Великдень був би нам!“
Тут, плюсь!  —  Еней, як будьто з неба:
„Ось, ось де я, коли вам треба!
„Дидоні поклонюся сам“.

26.
Потім з Дидоною обнявшись,
Поцілувались гарно в смак;
За рученьки біленькі взявшись,
Балакали то сяк, то так.
Пішли к Дидоні до господи
Через великі переходи,
Ввійшли в світлицю, та й на піл;
Пили на радощах сивуху
І їли сімяну макуху,
Покіль кликнули їх за стіл.

27.
Тут їли різнії потрави,
І все з поливяних мисок,
І самі гарнії приправи
З нових кленових тарілок:
Свинячу голову до хріну
І локшину на переміну,
Потім з підливою индик;
На закуску куліш і кашу,
Лемішку, зубці, путрю, квашу
Т з маколі медовий шулик.

28.І кубками пили сливянку,
Мед, пиво, брагу, сирівець,
Горілку просту і калганку,
Куривсь для духу яловець.
Бандура горлиці бринчала.
Сопілка зуба затинала,
А дудка грала по балках;
Санжарівки на скрипці грали.
Кругом дівчата танцювали
В дробушках, в чоботах, в свитках.

29.
Сестру Дидона мала Ганну,
Навспражки дівку, хоть куди:
Проворну, чепурну і гарну  — 
Приходила і ця сюди
В червоній юпочці баєвій,
В запасці гарній фаналевій,
В стьонжках, в намисті і ковтках;
Тут танцювала викрутасом
І пред Енеєм вихилясом,
Під дудку била третяка.

30.
Еней і сам так розходився,
Як на аркані жеребець,
Що трохи не увередився,
Пішовши з Гандзею в танець.
В обох підківки забрязчали.
Жижки од танців задрижали,
Вистрибувавши гоцака.
Еней, матню в кулак прибравши,
І не до соли примовлявши,
Садив крутенько гайдука.

31.
А послі танців варенухи
По филіжанці піднесли,
І молодиці-цокотухи
Тут баляндраси понесли.
Дидона кріпко заюрила,
Горщок з вареною розбила,
До дуру всі тоді пили.
Ввесь день весело прогуляли
І пяні спати полягали,
Енеяж ледве повели.

32.Еней на піч забрався спати
Зарився в просо, там і ліг;
А хто схотів, побрів до хати,
А хто в хлівець, а хто під стіг;
А деякі так так хлеснули,
Що де упали  —  там заснули
Сопли, харчали і хропли;
А добрі молодці кружали,
Поки аж півні заспівали  — 
Що здужали, то все тягли.

33.
Дидона рано ісхопилась,
Пила з похмілля сирівець,
А послі гарно нарядилась,
Як би в оренду на танець.
Взяла караблик бархатовий,
Спідницю і карсет шовковий
І начепила ланцюжок;
Червоні чоботи обула,
Та і запаски не забула,
А в руки з вибійки платок.

34.
Еней же з хмелю як проспався,
Іззів солоний огірок;
Потім умився і убрався,
Як парубійка до дівок.
Йому Дидона підослала,
Що од покійника украла:
Штани і пару чобіток,
Сорочку і каптан з китайки,
І шапку, пояс з каламайки,
І чорний шовковий платок.

35.
Як одяглись, то ізійшлися,
З собою стали розмовлять;
Наїлися і принялися,
Щоб по-вчорашньому гулять.
Дидонаж тяжко сподобала
Енея так, що і не знала,
Де дітися і що робить;
Точила всякії баляси,
І підпускала різні ляси,
Енею тількиб угодить.

36.Дидона вигадала грище,
Еней щоб веселіший був,
І щоб вертівся з нею ближче
І лиха щоб свого забув:
Собі очиці завязала,
І у Панаса грати стала,
Енеяб тільки уловить.
Еней же зараз догадався,
Коло Дидони терся, мявся,
Її щоб тільки вдовольнить.

37.
Тут всяку всячину іграли,
Хто як і в віщо захотів:
Тут инші журавля скакали.
А хто од дудочки потів,
І в хрещика, і в горюдуба,
Нераз доходило до чуба,
Як загулялися в джгута;
В хлюста, в парі, в візка іграли
І дамки по столу совали,  — 
Чорт-мав порожнього кута!...

38.
Що день було у них похмілля,
Пилась горілка, як вода;
Що день бенькети, мов весілля,
Всі пяні, хоть посуньсь куда.
Енеєві так, як болячці
Або лихій осінній трясці,
Годила пані всякий день.
Були Троянці пяні, ситі,
Кругом обуті і обшиті,
Хоть голі прибрели, як нень.

39.
Троянці добре там курили,
Дали приманку всім жінкам;
По вечерницях всі ходили,
Просвітку не було дівкам.
Та й сам Еней-сподар і паню
Підмовив паритися в баню...
Ужеж було не без гріха!
Бо страх вона його любила,
Аж розум ввесь свій погубила,
А бачця не була плоха.

40.Оттак Еней жив у Дидони,
Забув, і в Рим щоб мандрувать;
Тут не боявся і Юнони,
Пустився все бенькетувать.
Дидону мав він мов за жінку,
Убивши добру в неї грінку,
Мутив як на селі москаль!
Бо  —  хрін його не взяв  —  моторний,
Ласкавий, гарний і проворний
І гострий, як на бритві сталь.

41.
Еней з Дидоною возились,
Як з оселедцем сірий кіт:
Ганяли, бігали, казились,
Аж лився деколи і піт.
Дидонаж мала раз роботу,
Як з ним побігла на охоту
Та грім загнав їх в темний льох !...
Лихий їх зна, що там робили,  — 
Було не видно зза могили,
В льохуж сиділи тільки вдвох.

42.
Не так-то робиться все хутко,
Як швидко оком ізмигнеш,
Або як казку кажеш прудко,
Пером в папері як писнеш.
Еней в гостях прожив не мало,  — 
Що з голови його пропало,
Куди його Зевес послав.
Він годів зо два там просидів,
А мабуть би і більш поонидів,
Як би його враг не спіткав.

43.
Колись Юпитер ненароком
З Олимпа глянув і на нас
І кинув в Карфагену оком  — 
Аж там троянський мартопляс...
Розсердився і розкричався,
Аж цілий світ поколихався,
Енея лаяв на ввесь рот:
„Чи так то, гадів син, він слуха?
„Убрався в патоку, мов муха,
„Засів буцім в болоті чорт!

44.„Підіть гінця мені кликніте,
„До мене зараз щоб прийшов,
„Глядіть же, цупко прикрутіте,
„Щоб він в шиньок та не зайшов
„Бо хочу я кудись послати.
„Ійон, ійон же вража мати!
„Але Еней наш зледащів...
„А то Венера все свашкує,
„Енеєчка свого муштрує,
„Щоб він з ума Дидону звів“.

45.
Прибіг Меркурій засапавшись,
В три ряди піт з його котив;
Ввесь ремінцями обвязавшись,
На голову бриль наложив;
На грудях з бляхою ладунка,
А ззаду з сухарями сумка.
В руках нагайський малахай.
В такім наряді влізши в хату,
Сказав: „готов уже я, тату,
„Куди ти хочеш, посилай!“

46.
„Біжи лиш швидче в Карфагену“,
Зевес гінцеві так сказав:
„І пару розлучи скажену,
„Еней Дидонуб забував.
„Нехай лиш відтіль уплітав,
„І Рима строїти чухрає,
„А то заліг, мов в грубі пес.
„Колиж він буде йще гуляти,
„То дам йому себе я знати,  — 
„Оттак сказав, скажи, Зевес“...

47.
Меркурій низько поклонився,
Перед Зевесом бриль ізняв,
Через поріг перевалився,
До стані швидче тягу дав.
Покинувши із рук нагайку,
Запріг він миттю чортопхайку,
Черкнув із неба, аж курить!
І все кобилок поганяє,
Що оглобельна аж брикає,  — 
Помчали, аж візок скрипить!

48.Еней тоді купався в бразі
І на полу укрившись ліг;
Йому не снилось о приказі,
Як ось Меркурій в хату вбіг!
Смикнув із полу мов псяюху.
„А що ти робиш? пєш сивуху?“
Зо всього горла закричав:
„А ну лиш, швидче убірайся,
„3 Дидоною не женихайся,
„3евес поход тобі сказав!

49.
„Чи цеж таки до діла робиш,
„Що й досі тута загулявсь?
„Та швидко і не так задробиш:
„3евес не дурно похвалявсь;
„Получиш добру халазію,
„Він видавить з тебе олію,
„От тільки йще тут побарись!...
„Глядиж, сьогодні щоб убрався,
„Щоб нищечком відсіль укрався
„Мене у-друге не дождись“.

50.
Еней піджав хвіст, мов собака,
Мов Каїн, затрусивсь увесь;
Із носа потекла кабака:
Уже він знав, який Зевес!...
Шатнувся миттю сам із хати
Своїх Троянців позбірати;
Зібравши, дав такий приказ:
„Як можна швидче укладайтесь,
„Зо всіми клунками збірайтесь,
„До моря швендайте як раз!“

51.
А сам, вернувшися в будинки,
Своє лахміття позбірав;
Мизерії наклав дві скриньки.
На човен зараз одіслав
І дожидався тільки ночі,
Що як Дидона зімкне очі,
Щоб не прощавшись тягу дать.
Хоть він за нею і журився
І світом цілий день нудився  — 
Та ба! бач треба покидать.

52.Дидона зараз одгадала,
Чого сумує пан Еней,
І все на ус собі мотала,
Щоб умудритися і єй;
Зза печі часто виглядала,
Прикинувшись, буцім куняла
І мов вона хотіла спать.
Еней же думав, що вже спала,
І тільки що хотів дать драла,
Аж ось Дидона за чуб хвать.

53.
„Постій, прескурвий, вражий сину!
„Зо мною перше розплатись!
„От задушу, як злу личину,
„Ось ну лиш тільки завертись!
„Оттак за хліб, за сіль ти платиш?
„Ти всім, привикши насміхатись,
„Розпустиш славу по мені!
„Нагріла в пазусі гадюку,
„Що послі ізробила муку;
„Послала пуховик свині!...

54.
„Згадай, який прийшов до мене,
„Що ні сорочки не було
„І постолів чорт-мав у тебе,
„В кишеніж пусто, аж гуло.
„Чи знав ти, що такеє гроші?
„Мав без матні одні холоші,
„І тільки слова, що в штанах;
„Та й те порвалось і побилось,
„Аж глянуть сором, так світилось;
„Свитина вся була в латках.

55.
„Чи яж тобі та не годила?
„Хиба ріжна ти захотів?
„Десь вража мати підкусила,
„Щоб хирний тут ти не сидів!...
Дидона гірко заридала.
І з серця аж волосся рвала
І закраснілася, мов рак;
Запінилась, посатаніла,
Неначе дурману ізз'їла.
Залаяла Енея так:

56.„Поганий, мерзький, сквер ний, бридкий,
„Нікчемний, ланець, кателик!
„Гульвіса, пакосний, престидкий,
„Негідний, злодій, єретик!
„3а кучму цю твою велику,
„Як дам ляща тобі я в пику,
„То тут тебе лизне і чорт!
„І очі видеру із лоба
„Тобі, диявольська худоба...
„Трясешся, мов зімою хорт?

57.
„Мандруй до сатани з рогами,
„Нехай тобі присниться біс
„3 твоїми сучими синами,
„Щоб враг побрав вас всіх гульвіс.
„Щоб ні горіли, ні боліли,
„На чистому щоб поколіли,
„Щоб не оставсь ні чоловік;
„Щоб доброї не знали долі,
„Були щоб з вами злії болі,
„Щоб ви шаталися по-вік!“

58.
Еней від неї одступався,
Поки зайшов через поріг,
А далі аж не оглядався,
З двора в собачу ристь побіг.
Прибіг к Троянцям, засапався,
Обмок в поту, як би купався,
Мов з торгу в школу курохват;
Потім в човен хутенько сівши
І їхати своїм велівши,
Не оглядався сам назад.

59.
Дидона тяжко зажурилась,
Ввесь день ні їла, ні пила;
Все тосковала, все нудилась,
Кричала, плакала, ревла.
То бігала, як би шалена,
Стояла довго тороплена,
Кусала нігті на руках;
А далі сіла на порозі,  — 
Аж занудило їй небозі
І не встояла на ногах.

60.Сестру кликнула на пораду,
Щоб горе злеє розказать,
Енеєву оплакать зраду
І льготи серцю трохи дать.
„Ганнусю, рибко, душко, любко,
„Рятуй мене, моя голубко,
„Тепер пропала я на-вік!
„Енеєм кинута я бідна,
„Як сама паплюга послідня...
„Еней злий змій  —  не чоловік.

61.
„Нема у серця мого сили,
„Щоб я могла його забуть.
„Куди мні бігти?  —  до могили:
„Туди один надежний путь!
„Я все для його потеряла,
„Людей і славу занедбала...
„Боги! я з ним забула вас.
„Ох! дайте зілля мні напитись,
„Щоб сердцю можна розлюбитись,
„Утихомиритись на час.

62.
„Нема на світі мні покою,
„Не ллються сльози із очей.
„Для мене білий світ єсть тьмою,
„Там ясно тільки, де Еней.
„О, пуцьверинку Купидоне!
„Любуйся, як Дидона стогне  — 
„Щоб ти маленьким був пропав!
„Познайте, молодиці гожі  — 
„З Енеєм бахурі всі схожі,
„Щоб враг зрадливих всіх побрав!“

63.
Так бідна з горя говорила
Дидона, жизнь свою кляла;
І Ганна що їй не робила,
Ніякой ради не дала.
Сама з царицей горювала
І сльози рукавом втирала,
І хлипала собі в кулак.
Потім Дидона мов унишкла.
Звеліла, щоб і Гандзя вийшла,
Щоб їй насумоватись в смак.

64.Довгенько так посумовавши,
Пішла в будинки на постіль;
Подумавши там, погадавши,
Проворно скочила на піл.
І взявши з запічка кресало
І клоччя в пазуху чимало,
Тихенько вийшла на город.
Нічною се було добою
І самой тихою порою,
Як спав хрещений ввесь народ.

65.
Стояв у неї на городі,
В кострі на зіму очерет,  — 
Хоть це не по царській породі,
Та деж взять дров, коли все степ?
В кострі був зложений сухенький,
Як порох був уже палкенький,
Його й держали на підпал.
Під ним вона огонь кресала
І в клоччі гарно розмахала
І розвела пожар чимал.

66.
Кругом костер той запаливши,
Зо всей одежі роздяглась,
В огонь лахміття все зложивши,
Сама в огні тім простяглась.
Вкруг неї полумя палало,
Покійниці не видно стало,
Пішов од неї дим і чад!
Енея так вона любила,
Що аж сама себе спалила,
Послала душу к чорту в ад.

0

14

https://img-fotki.yandex.ru/get/935119/199368979.1a4/0_26f569_7978800e_XXL.jpg

0

15

Частина ІІ.

1.
Еней, попливши синім морем,
На Карфагену оглядавсь;
Боровсь з своїм сердега горем,
Слізьми бідняжка обливавсь.
Хоть од Дидони плив поспішно,
Та плакав гірко, неутішно;
Почувшиж, що в огні спеклась,
Сказав: „нехай їй вічне царство,
„Мені же довголітнє панство
„І щоб друга вдова найшлась!“

2.
Як ось і море стало грати,
Великі хвилі піднялись
І вітри зачали бурхати,
Аж човни на морі тряслись.
Водою чорт-зна як крутило.
Що трохи всіх не потопило,  — 
Вертілись човни, мов дурні.
Троянці з страху задріжали,
І що робити, всі не знали,
Стояли мовчки всі смутні.

3.
Один з троянської ватаги  — 
По їх він звався Палінур,
Цей більше мав других одваги,
Сміленький був і балагур,  — 
Що наперед цей схаменувся
І до Нептуна окликнувся:
„А що ти робиш, пан Нептун!
„Чи це і ти пустивсь в ледащо,
„Що хочеш нас звести ні на що?
„Хиба півкопи і забув?“

4.А далі після цеї мови
Троянцям він так всім сказав:
„Бувайте, братця, ви здорові!
„Оце Нептун замудрував...
„Куди тепер ми, братця, підем?
„В Італію ми не доїдем,
„Бо море дуже щось шпує.
„Італія відсіль не близько,
„А морем в бурю їхать слизько:
„Човнів ніхто не підкує.

5.
„От тут земелька єсть, хлопята,
„Відсіль вона невдалеку,
„Сицилія, земля багата,
„Вона мені щось по знаку.
„Дмухнім лиш, братця, ми до неї,
„Збувати горести своєї  — 
„Там добрий цар живе Ацест.
„Ми там, як дома, очуняєм
„І як у себе загуляєм,
„Всього у нього вдоволь єсть“.

6.
Троянці разом принялися
І стали веслами гребти,
Як стрілки, човники неслися,
Мов ззаду пхали їх чорти.
Їх Сицилійці як уздріли,
То з города, мов подуріли,
До моря бігли всі стрічать.
Тут між собою розпитались,
Чоломкались і обнімались,  — 
Пішли до короля гулять.

7.
Ацест Енею як би брату
Велику ласку показав,
І зараз попросивши в хату.
Горілкою почастував.
На закуску наклали сала,
Лежала ковбаса чимала
І хліба повне решето.
Троянцям всім дали тетері
І відпустили на кватері:
Щоб йшли, куди потрапить хто.

8.Тут зараз підняли бенькети,
Замурмотали, як коти,
І в кахлях понесли пашкети
І кисілю їм до сити;
Гарячую, мяку бухинку,
Зразову до ріжків печінку,
Гречаних з часником пампух.
Еней з дороги налигався
І пінної так нахлестався  — 
Трохи не виперсь з його дух.

9.
Еней хоть трохи був підпилий,
Та з розумом не потерявсь;
Він син був богобоязливий,
По смерти батька не цуравсь.
В цей день його отець опрягся,
Як чикилдихи обіжрався,  — 
Анхиз з горілочки умер.
Еней схотів обід справляти
І тут старців нагодувати,
Щоб біг душі свій рай одпер.

10.
Зібрав троянську всю громаду
І сам пішов на двір до них
Просить у їх собі пораду,  — 
Сказав їм річ в словах таких:
„Панове, знаєте, Трояне
„І всі хрещенії миряне,
„Що мій отець бував Анхиз,
„Його сивуха запалила
„І живота укоротила,
„І він, як муха в зіму, зслиз.

11.
„Зробити поминки я хочу,
„Поставити обід старцям  — 
„І завтраж  —  далі не одсрочу.
„Скажіте  —  як здається вам?“
Цього Троянці і бажали
І всі у голос закричали:
„Енею Боже поможи!
„Коли же хочеш, панє, знати,
„І сами будем помагати,
„Бо ми тобі не вороги“.

12.І зараз миттю всі пустились
Горілку, мясо купувать.
Хліб, бублики, книші вродились.
Пішли посуди побувать;
І коливо з куті зробили,
Сити із меду наситили,
Договорили і попа;
Хазяїнів своїх ззивали,
Старців по у лицях шукали...
Пішла на дзвін дякам копа.

13.
На другий день раненько встали,
Огонь на дворі розвели
І мяса в казани наклали,
Варили страву і пекли.
Пять казанів стояло юшки,
А в чотирьох були галушки;
Борщу трохи було не з шість;
Баранів тьма була варених,
Курей, гусей, качок печених,
До-сита щоб було всім їсть.

14.
Цебри сивушки там стояли
І браги повнії діжки;
Всю страву в вагани вливали
І роздавали всім ложки.
Як проспівали: „со святими“,
Еней обливсь слізьми гіркими
І принялися всі трепать;
Наїлися і нахлестались,
Що деякі аж повалялись...
Тоді і годі поминать.

15.
Еней і сам зо старшиною
Анхиза добре поминав;
Не здрів нічого пред собою,
А ще зза столу не вставав.
А далі трошки проходився,
Прочумався, протверезився,
Пішов к народу, хоть поблід  — 
З кишені винявши пів-кіпки,
Шпурнув в народ дрібних, як ріпки,
Шоб тямили його обід.

16.Енея заболіли ноги,
Не чув ні рук, ні голови;
Напали з хмелю перелоги,
Опухли очі, як в сови,
І ввесь обдувся, як барило.
Було на світі все немило.
Мисліте по землі писав,
З нудьги охляв і ізнемігся,  — 
В одежі ліг і не роздігся,
Під лавкою до світа спав.

17.
Прокинувшися, ввесь трусився,
За серце ссало, мов глисти;
Перевертався і нудився,
Не здужав голови звести.
Поки не винив пів квартівки
З імбером пінної горілки
І кухля сирівцю не втер.
Зпід лавки виліз і струхнувся,
Закашляв, чхнув і стрепенувся,
„Давайте, крикнув, пить тепер!“

18.
Зібравшися, всі паненята
Ізнов кружати почали;
Пили, як брагу поросята,
Горілку так вони тягли.
Тягли тут пінненьку Троянці,
Не вомпили Сициліянці,
Черкали добре на-захват.
Хто пив тут більш од всіх сивухи
І хто пив разом три осьмухи — 
То той Енеєві був брат.

19.
Еней наш роздоброхотався,
Ігрища здумав завести
І пяний зараз розкричався,
Щоб перебійців привести.
У вікон школярі співали,
Xаляндри циганки скакали,
Іграли в кобзи і сліпці;
Було тут різні чути крики,
Водили в городі музики
Моторні, пяні молодці.

20.Б присінках всі пани сиділи,
На дворіж в круг стояв народ,
У вікна деякі гляділи,
А инший був поверх ворот.
Аж ось прийшов і перебієць,
Убраний так, як компанієць,
І звався молодець Дарес;
На кулаки став викликати
І перебійця визивати,
Кричав, опарений мов пес:

21.
„Гей, хто зо мною вийде битись,
„Покуштувати стусанів?
„Мазкою хоче хто умитись?
„Кому не жаль своїх зубів?..
„А нуте, нуте, йдіте швидче
„Сюди на кулаки лиш ближче!
„Я бебехів вам надсажу,
„На очі вставлю окуляри...
„Сюди, поганці-бакаляри!
„Я всякому лоб розміжжу“.

22.
Дарес довгенько дожидався,
Мовчали всі, ніхто не йшов;
З ним всякий битися боявся,
Собою страху всім задав.
„Так ви, бачу, всі легкодухи,
„Передо мною так, як мухи
„І пудофети наголо!..“
Дарес тут дуже насміхався,
Собою чванивсь, величався,
Аж слухать сором всім було.

23.
Абсест Троянець був сердитий,
Згадав Ентелла козака,
Зробився мов несамовитий,
Чим дуж дав відтіль дропака.
Ентелла скрізь пішов шукати,
Щоб все, що бачив, розказати
І щоб Дареса пїдцькувать.
Ентелл був тяжко смілий, дужий,
Мужик плечистий і невклюжий,  — 
Тоді він пяний вклався спать.

24.Знайшли Ентелла сіромаху,
Що він під тином гарно спав;
Цього сердешного тімаху
Будити стали, щоб устав.
Всі голосно над ним кричали,
Ногами всилу розкачали,
Очима він на них лупнув:
„Чого ви, що за вража мати,
„Зібрались не давати спати?“
Сказавши це, упять заснув.

25.
„Та встань, будь ласкав, пане свату!“
Абсест Ентеллові сказав .
„Підіть лиш ви собі ік кату!“
Ентелл на їх так закричав.
А послі баче, що не шутка,  — 
Абсест сказав, яка погудка,  — 
Проворно скочивши, здригнувсь:
„Хто, як, Дарес?  —  ну, стійте наші!
„Зварю пану Даресу каші,
„Горілки дайте лиш напюсь“.

26.
Примчали з казанок сивухи.
Ентелл її разком дмухнув
І од цієї він мокрухи
Скрививсь, наморщивсь і зівнув,
Сказав: „тепер ходімо, братця,
„До хвастуна Дареса ланця!
„Йому я ребра полічу,
„Зімну всього я на кабаку,
„На смерть зузічу, мов собаку:
„Як битися  —  я научу!..“

27.
Прийшов Ентелл перед Дареса,
Сказав йому на сміх: „гай-гай!
„Ховайсь, проклята неотеса,
„Зарання відсіль утікай!
„Я роздавлю тебе, як жабу,
„Зітру, зімну, мороз як бабу,
„Що тут і зуби ти зітнеш!
„Тебе диявол не пізнає,
„З кістками чорт тебе злигає,  — 
„Уже від мене не влизнеш!“

28.На землю шапку положивши,
По локоть руки засукав,
І цупко кулаки стуливши,
Дареса битись визивав
Із серця скреготав зубами,
Об землю тупотав ногами
І на Дареса налізав.
Дарес не рад своїй лихоті,
Ентелл потяг не по охоті
Дареса, щоб його він знав.

29.
В це время в рай боги зібрались
К Зевесу в гості на обід;
Мили там, їли, забавлялись,
Забули наших людських бід.
Там лакомини різні їли,
Буханчики пшенишні білі,
Кислиці, ягоди, коржі
І всякі-різні витребеньки,  — 
Уже либонь були пяненькі,
Понадувались, мов йоржі,

30.
Як ось знечевя вбіг Меркурій
Засапавшися до богів;
Прискочив, мов котище мурий
До сирних в маслі пирогів!
„Ге! ге! оттут-то загулялись,
„Що і од світа одцурались  — 
„Диявол-ма вам і стида!
„В Сицилії таке твориться,
„Що вам би треба подивиться:
„Там крик, мов підступа Орда“.

31.
Боги, почувши, зашатались,
Із неба виткнули носи,
Дивитись на бійців хватались,
Як жаби літом із роси.
Ентелл там сильно храбрувався,
Аж до сорочки ввесь роздягся,
Совав Даресу в ніс кулак.
Дарес ізвомпив сіромаха,
Бо був Ентелл непевна птаха,
Як чорноморський злий козак.

32.Венеру за виски хватило,
Як глянула, шо там Дарес;
Їй дуже це було немило,
Сказала: „батечку Зевес!
„Дай моєму Даресу сили,
„Йому хвоста щоб не вкрутили,
„Щоб він Ентелла поборов.
„Мене тоді ввесь світ забуде,
„Коли Дарес живий не буде;
„Зроби, щоб був Дарес здоров“.

33.
Тут Бахус пяний обізвався,
Венеру лаяти почав,
До неї з кулаком совався
І так із-пяна їй сказав:
„Піди лиш ти к чортам, плюгава,
„Невірна, пакосна, халява!
„Нехай ізслизне твій Дарес!...
„Я за Ентелла сам вступлюся:
„Як більш сивухи я напюся,
„То не заступить і Зевес.

34.
„Ти знаєш, він який парнище?
„На світі трохи єсть таких:
„Сивуху так, як брагу хлище,  — 
„Я в парубках кохаюсь цих.
„Уже заллє за шкуру сала,
„Ні неня в бразі не скупала,
„Як він Даресові задасть!.
„Уже хоть як ти не вертися,
„З своїм Даресом попростися,
„Бо прийдеться йому пропасть“.

35.
Зевес до речі сей дочувся,
Язик насилу повернув,
Він од горілки ввесь обдувся,
І грізно так на їх гукнув:
„Мовчіть!... чого ви задрочились?
„Чи бач у мене розходились?
„Я дам вам зараз тришія!
„Ніхто в кулачки не мішайтесь,
„Кінця од самих дожидайтесь:
„Побачим візьме то чия?“

36.Венера, облизня піймавши,
Слізки пустила із очей.
І як собака хвіст піджавши
Пішла к порогу до дверей
І з Марсом у куточку стала,
З Зевеса добре глузувала;
А Бахус пінненьку лигав:
Із Ганнімедова пуздерка
Утер трохи не з пів відерка,  — 
Напивсь і тільки що крехтав.

37.
Як між собой боги сварились
В раю, попившись в небесах,
Тоді в Сицилії творились
Великі дуже чудеса.
Дарес од страху оправлявся
І до Ентелла підбірався,
Цибулькиб дать йому під ніс.
Ентелл од ляпаса здригнувся,
Разів із пять перевернувся,
Трохи не попустив і сліз.

38.
Розсердився і розярився,
Аж піну з рота попустив,
І саме в міру підмостився,
В висок Дареса затопив:
З очей аж іскри полетіли,
І очі ясні соловіли,
Сердешний об землю упав.
Чмелів довгенько дуже слухав,
І землю носом рив і нюхав,
І дуже жалібно стогнав.

39.
Тут всі Ентелла вихваляли,
Еней з панами реготавсь,
З Даресаж дуже глузували,
Що силою він величавсь.
Звелів Еней його підняти,
На вітрі щоб поколихати
Од ляпаса і щоб прочхавсь;
Ентелловіж дав на кабаку
Трохи не цілую гривняку
За те, що так він показавсь.

40.Еней же, цим не вдовольнившись,
Іще гуляти захотів,
І цупко пінної напившись,
Ведмедів привести звелів.
Литва на труби засурмила,
Ведмедів зараз зупинила,
Заставила їх танцювать.
Сердешний звір перекидався,
Плигав, вертівся і качався.
Забув і бджоли піддерать.

41.
Як пан Еней так забавлявся,
То лиха він собі не ждав,
Не думав і не сподівався.
Щоб хто з Олимпа кучму дав.
Но те Юнона повернула
І в голові так коверзнула,
Щоб зараз учинить ярмис;
Назула без панчіх патинки,
Пішла в Ірисині будинки,
Бо хитра ця була, як біс.

42.
Прийшла, Ірисі підморгнула,
Черкнули в хижу разом вдвох,
І на ухо щось їй шепнула,
Щоб не підслухав який бог;
І пальцем цупко прикрутила,
Щоб зараз все те ізробила
І їй би принесла лепорт.
Ірися низько поклонилась
І в ліжник зараз нарядилась,
Побігла з неба як би хорт.

43.
В Сицилію як-раз спустилась,
Човни троянські де були,
І між Троянок помістилась,
Которі човнів стерегли.
В кружку сердешні ці сиділи,
І кисло на море гляділи,
Бо їх не кликали гулять,
Де чоловіки їх гуляли,
Медок, сивушну попивали
Без просипу неділь із пять.

44.Дівчата з лиха горювали,
Нудило тяжко молодиць;
Лиш слинку з голоду ковтали
Як хочеться кому кислиць,
Своїх Троянців проклинали,
Що через їх так горювали;
Дівки кричали на ввесь рот:
„Щоб їм хотілось так гуляти,
„Як хочеться нам дівувати,
„Колиб замордував їх чорт!“

45.
Троянці волокли з собою
Старую бабу, як ягу,
Лукаву відьму, злу Берою,
І скорчившуюся в дугу.
Ірися нею ізробилась
І як Бероя нарядилась
І підступила до дівок;
І щоб к ним лучче підмоститься
І пред Юноной заслужиться,
То піднесла їм пиріжок.

46.
Сказала: „помагай-Біг, діти!..
„Чого сумуєте ви так?
„Чи не остило тут сидіти?
„Оце гуляють наші як!
„Мов божевільних нас морочать,
„Сім літ, як по морях волочать,
„Глузують, як хотять із вас.
„Але з другими бахурують,
„Своїж жінки нехай горюють...
„Коли водилось це у нас?

47.
„Послухайте лиш, молодиці,
„Я добрую вам раду дам;
„І ви, дівчата білолиці  — 
„Зробім кінець своїм бідам,
„За горе ми заплатим горем  — 
„А доки нам сидіть над морем?
„Приймімось, човни попалім.
„Тоді і мусять тут остаться
„І нехотя до нас прижаться,  — 
„Ось так на лід їх посадім!“

48.„Спасеть же Біг тебе, бабусю!“
Троянки в голос загули:
„Такоїб ради, паньматусю,
„Ми ізгадати не могли“.
І зараз приступили к флоту
І принялися за роботу:
Огонь кресати і нести
Скіпки, тріски, солому, клоччя.
Була тут всяка з них охоча,
Пожар щоб швидче розвести.

49.
Розжеврілось і загорілось,
Пішов димок до самих хмар,
Аж небо все зачервонілось,
Великий тяжко був пожар!
Човни і байдаки палали,
Соснові пороми тріщали,
Горіли дьоготь і смола.
Поки Троянці огляділись,
Що добре їх Троянки грілись,
То часть мала човнів була.

50.
Еней, пожар такий уздрівши,
Злякався, побілів, як сніг,
І бігти всім туди звелівши,
Чим дуж до човнів сам побіг.
На ґвалт у дзвона задзвонили,
По у лицях в трещотки били,
Еней же на ввесь рот кричав:
„Хто в Бога вірує  —  рятуйте!
„Рубай, туши, гаси, лий, куйте!
„А хтож таку нам кучму дав?“

51.
Еней од страху з плигу збився,
В умі сердега помішавсь
І зараз сам не свій зробився;
Скакав, вертівся і качавсь;
І із цього свого задору
Він, голову піднявши в гору,
Кричав, опарений мов пес.
Олимпських шпетив на всю губу,
Свою і неню лаяв любу,
Добувсь і в рот, і в ніс Зевес.

52.„Гей ти, проклятий стариґаню!
„На землю з неба не зиркнеш,
„Не чуєш, як тебе я ганю,
„Зевес!  —  ні усом не моргнеш?!..
„На очах більма поробились,
„Колиб до віку посліпились,
„Що не поможеш ти мені!
„Чи цеж таки тобі не стидно,
„Що пропаду, от лиш не видно?
„Яж, кажуть люде, внук тобі!

53.
„А ти з сідою бородою,
„Пане-добродію, Нептун!
„Сидиш мов демон, під водою,
„Ізморщившись, старий шкарбун!
„Колиб струхнув хоть головою
„І цей пожар залив водою  — 
„Тризубець щоб тобі зломивсь!
„Ти базаринку любиш брати,
„А людям в нужді помагати
„Не дуже, бачу, поспішивсь.

54.
„І братік ваш Плутон, поганець,
„Із Прозерпиною засів;
„Пекельний, гаспидський коханець,
„Іще себе там не нагрів?
„Завів братерство з д'яволами
„І в світі нашими бідами
„Не погорює ні на час.
„Не посилкується ні мало,
„Щоб так палати перестало
„І щоб оцей пожар погас.

55.
„І ненечка моя рідненька
„У чорта десь тепер гуля;
„А може спить уже пяненька,
„Або з хлопятами ганя.
„Тепер їй бачу, не до соли:
„Уже підтикавши десь поли,
„Фурцює добре, навісна!
„Коли сама з ким не ночує,
„То для когось уже святкує,  — 
„Для цього тяжко поспішна!..

56.„Та враг бери вас  —  що хотіте,
„Про мене те собі робіть;
„Мене на лід не посадіте,
„Пожар лиш тільки погасіть!
„Завередуйте по своєму
„І будьте ласкаві, моєму
„Зробіте лихові кінець.
„Пустіть лиш з неба веремію
„І покажіте чудасію,
„А я вам піднесу ралець!“

57.
Тут тільки що перемолився
Еней і рот свій затулив,
Як ось із неба дощ полийся,
В годину ввесь пожар залив.
Бурхнуло з неба, мов із бочки,
Що промочило до сорочки,
То драла вростіч всі дали.
Троянці стали всі, як хлюща,
Їм лучилася невсипуща,  — 
Нераді і дощу були!

58.
Не знав же, на яку ступити.
Еней і тяжко горював  — 
Чи тут остатись, чи поплити,
Бо враг не всі човни забрав.
і миттю кинувсь до громади
Просить собі у ней поради,
Чого собою не вбагне.
Тут довго тяжко рахували,
І скільки не коверзували,
Та все було, що не оне.

59.
Один з троянської громади,
Насупившися, все мовчав,
І дослухавшись до поради,
Ціпком все землю колупав.
Це був пройдисвіт і непевний
І всім відьмам був родич кревний,
Упир і знахар ворожить:
Умів і трясцю одшептати
І кров христянську замовляти
І добре знав греблі гатить.

60.Бував і в Шльонському з волами,
Не раз ходив за сіллю в Крим,
Тарані торгував возами,
Всі чумаки братались з ним.
Він так здавався і нікчемний,
Та був розумний, як письменний,
Слова так сипав, як горох.
Уже в чім, бач, порахувати,
Що розказать  —  йому вже дати:
Ні в чім не був страхополох.

61.
Невтесом всі його дражнили,
По нашому ж то звавсь Охрім,  — 
Мені так люди говорили,
Самомуж не знайомий він.
Побачив, що Еней гнівився,
До його зараз підмостився,
За білу рученьку і взяв,
І вивівши Енея в сіни,
Сам поклонився аж в коліни,
Таку Енею річ сказав:

62.
„Чого ти сильно зажурився
„І так надувся, як индик?
„Зовсім охляв і занудився,
„Мов по болотові кулик?
„Чим більш журитися  —  все гірше,
„Заплутаєшся в лісі більше,  — 
„Покинь лиш горе і заплюй.
„Піди вкладися гарно спати,
„А послі будеш і гадати:
„Спочинь та вже тоді міркуй“.

63.
Послухавши Еней Охріма,
Укрившись, на полу ліг спать;
Но лупав тільки все очима,
Не міг ні крихти задрімать.
На всі боки перевертався,
До люльки разів три приймався,
Знемігсяж, мов і задрімав.
Як ось Анхиз йому приснився,  — 
Із пекла батечко явився
І синові таке сказав:

64.„Прокинься, милеє дитятко!
„Пробуркайся і проходись.
„Це твій прийшов до тебе батько,
„То не сполохайсь, не жахнись.
„Мене боги к тобі послали
„І так сказати приказали,
„Щоб ти ні трохи не журивсь:
„Пошлють тобі щасливу долю,
„Щоб учинив ти божу волю
„І швидче в Рим переселивсь.

65.
„Збери всі човни, що остались,
„І гарно зараз їх оправ,
„Придерж своїх, щоб не впивались
„І цю Сицилію остав.
„Пливи і не журись, небоже!
„Уже тобі скрізь буде гоже.
„Та ще, послухай, щось скажу:
„Щоб в пекло ти зайшов до мене,
„Бо діло єсть мені до тебе.
„Я все тобі там покажу.

66.
„І по Олимпському закону
„Уже ти пекла не минеш,
„Бо треба кланятись Плутону,
„А то і в Рим не допливеш,
„Якусь тобі він казань скаже,
„Дорогу добру в Рим покаже,
„Побачиш, як живу і я.
„А за дорогу не турбуйся,
„До пекла навпростець прямуйся
„Пішком,  —  не треба і коня.

67.
„Прощай же, сизий голубочок!
„Бо вже стає на дворі світ:
„Прощай, дитя! прощай, синочок!..“
І в землю провалився дід.
Еней спросоння як схопився,
Дріжав од страху і трусився,
Холодний лився з його піт.
І всіх Троянців поскликавши,
І лагодитись приказавши,
Щоб завтра поплисти, як світ.

68.К Ацесту зараз сам махнувши,
За хліб подякував, за сіль;
І там недовго щось побувши,
Вернувся до своїх відтіль.
Ввесь день збірались та вкладались
І світа тільки що дождались,
То посідали на човни.
Еней же їхав щось несміло,
Бо море дуже надоїло,
Як чумакам дощ в осени.

69.
Венера тільки що уздріла,
Що вже Троянці на човнах,
К Нептуну на поклон побігла,
Щоб не втопив їх у волнах.
Поїхала в своїм ридвані,
Мов сотника якого пані,
Баскими конями, як звір.
І з кінними проводниками,
З трьома назаді козаками,
А коні правив машталір.

70.
Була на йому біла свита
Із шаповальського сукна.
Тясомкою кругом обшита,  — 
Сім кіп стоялася вона;
На-бакир шапочка стреміла,
Далеко дуже червоніла,
В руках же довгий був батіг;
Їм грімко ляскав він із лиха,
Скакали коні без оддиха,
Ридван, мов вихор в полі, біг.

71.
Приїхала, загримотіла,
Кобиляча мов голова;
К Нептуну в хату і влетіла
Так, як із вирію сова.
І не сказавши ні пів слова  — 
Нехай, каже, твоя здорова
Бува, Нептуне, голова  — 
Як навіжена прискакала,
Нептуна в губи цілувала,
Говорячи такі слова:

72.„Коли, Нептун, мені ти дядько,
„А я племінниця тобі,
„Та тиж мені хрещений батько  — 
„Спасибі зароби собі:
„Моєму поможи Енею,
„Щоб він з ватагою своєю
„Щасливо їздив по воді;
„Уже і так пополякали,
„На-силу баби одшептали,
„Попався в зуби був біді“.

73.
Нептун, моргнувши, засміявся;
Венеру сісти попросив
І після неї облизався,
Сивухи чарочку налив;
І так її почастувавши,
Чого просила, обіщавши.
І зараз з нею попрощавсь.
Повіяв вітр з руки Енею,
Простивсь сердешненький з землею.
Як стрілочка по морю мчавсь.

74.
Поромщик їх що-найглавніший
З Енеєм їздив всякий раз,
Йому слуга був найвірніший  — 
По нашому він звавсь Тарас.
Цей, сидя на кормі, хитався,
По саме нільзя нахлестався
Горілочки, коли прощавсь.
Еней велів його приняти,
Щоб не пустивсь на дно ниряти
І в луччім місці би проспавсь.

75.
Но видно, що пану Тарасу,
Написано так на роду.
Щоб тільки до цього він часу
Терпів на світі цім біду.
Бо розхитавшись, бризнув в воду,
Нирнув і, не спитавши броду,
Наввиринки пішла душа.
Еней хотів, щоб окошилась
Біда і більш не нродолжилась,
Щоб не пропали всі з коша.

0

16

Частина ІІІ.

1.
Еней-сподар, посумувавши,
Насилу трохи вгамувавсь;
Поплакавши і поридавши,
Сивушною почастувавсь;
Но все таки його мутило
І коло серденька крутило,
Небіжчик часто щось вздихав:
Він моря так уже боявся,
Що на богів не полагався
І батькові не довіряв.

2.
А вітри ззаду все трубили
В потилицю його човнам,
Що мчалися зо всеї сили
По чорним пінявим водам.
Гребці і весла положили
Та сидя люлечки курили
І кургикали пісеньок!
Козацьких, гарних, запорожських,
А які знали, то московських
Вигадували бриденьок.

3.
Про Сагайдачного співали,
Либонь співали і про Січ,
Як в пікінери набірали,
Як мандрував козак всю ніч;
Полтавську славили Шведчину,
І неня як свою дитину
З двора провадила в поход;
Як під Бендерю воювали,
Без галушок як помірали,
Колись як був голодний год.

4.
Не так то діється все хутко,
Як швидко кажуть нам казок;
Еней наш плив хоть дуже прудко,
Та вжеж він плавав не деньок.
Довгенько по морю щось шлялись,
І л'.аші о світі не знались,
Не знав Троянець ні один  — 
Куди, про що і як швендюють,
Куди це так вони мандрують,
Куди їх мчить Анхизів син.

5.
Оттак поплававши не мало
І поблудивши по морям,
Якось і землю видно стало.
Побачили кінець бідам!
До берега як-раз пристали,
На землю з човнів повставали
І стали тута оддихать.
Ця Кумською земелька звалась,
Вона Троянцям подобалась,
Далось і їй Троянців знать.

6.
Розгардіяш настав Троянцям,
Упять забули горювать;
Буває щастя скрізь поганцям,
А добрий мусить пропадать.
і тут вони не шанувались,
А зараз всі і потаскались,
Чого хотілося, шукать:
Якому меду та горілки,
Якому молодиці, дівки,
Оскому щоб з зубів зігнать.

7.
Були бурлаки ці моторні,
Тут познакомилксь той час,
З диявола швидкі, проворні,
Підпустять москаля як-раз.
Зо всіми миттю побратались,
Посватались і покумались,
Мов зроду тутечки жили;
Хто мав к чому яку кебету,
Такого той шукав бенькету,
Всі веремію підняли.

8.
Де досвітки, де вечерниці,
Або весілля де було,
Дівчата де і молодиці,
Кому родини надало  — 
То тут Троянці і вродились;
І лиш гляди, то й заходились
Коло жінок там ворожить,
І чоловіків підпоївши,
Жінок, куди хто знав, повівши,
Давай по чарці з ними пить.

9.
Якіж були до карт охочі,
То не сиділи дурно тут;
Гуляли часто до півночі
В ніска, в парі, у лави, в жгут,
У памфиля, в візка і в кепа;
Комуж із них була дотепа,
То в гроші грали в сім листів,
Тут всі по волі забавлялись,
Пили та грали, женихались,
Ніхто без діла не сидів.

10.
Еней один не веселився,
Йому не миле все було:
Йому Плутон та батько снився
І пекло в голову ввійшло.
Оставивши своїх гуляти,
Пішов скрізь по полях шукати,
Щоб хто дорогу показав,
Куди до пекла мандрувати,
Щоб розізнати, розпитати,
Бо в пекло стежки він не знав.

11.
Ішов, ішов, аж з русих кудрів
В три ряди капав піт на ніс,
Як ось забачив щось і уздрів,
Густий пройшовши дуже ліс,  — 
На ніжці курячій стояла
То хатка дуже обветшала
І вся вертілася кругом.
Він до тії прийшовши хати,
Хазяїна став викликати,
Прищурившися під вікном.

12.
Еней стояв і дожидався,
Щоб вийшов з хати хто-небудь;
У двері стукав, добувався,
Хотів був катку з ніжки спхнуть.
Як вийшла бабище старая,
Крива, горбатая, сухая,
Запліснявіла, вся в шрамах,
Сіда, ряба, беззуба, коса,
Розхрістана, простоволоса
І як в намисті  —  вся в жовнах...

13.
Еней, таку уздрівши цяцю,
Не знав із ляку, де стояв:
І думав, що свою всю працю,
На віки тута потеряв.
Як ось до його підступила
Яга ця і заговорила,
Роззявивши свої уста:
„Гай, гай же, слихом послихати,
„Анхизенка у-віч видати!
„А як забрів ти в ці міста?

14.
„Давно тебе я дожидаю,
„І думала, що вже пропав;
„Я все дивлюсь та визираю,
„Аж ось коли ти причвалав.
„Мені вже розказали з неба,
„Чого тобі пильненько треба,  — 
„Отець твій був у мене тут“.
Еней цьому подивувався
І баби сучої спитався:
Як відьму злую цю зовуть?

15.
„Я Кумськая зовусь Сивилла,
„Ясного Феба попадя,
„При його храмі посіділа,
„ Давно живу на світі я!
„При Шведчині я дівувала,
„А Татарва як набігала,
„То вже я замужем була;
„І першу сарану зазнаю;
„Колиж був трус, як ізгадаю,
„То вся здрігнусь мов би мала.

16.
„На світі всячину я знаю,
„Хоть нікуди і не хожу,
„І людям в нужді помагаю;
„Я їм на звіздах ворожу:
„Кому чи трясцю одігнати,
„От заушниць чи пошептати,
„Або з волос ізігнать  — 
„Шепчу, уроки проганяю,
„Перегіолохп впливаю,
„Гадюк умію замовлять.

17.
„Тепер ходімо лиш в каплицю.
„Там Фебові ти поклонись
„І обіщай йому телицю,
„А послі гарно помолись.
„Не пожалій лиш золотого
„Для Феба світлого-ясного,
„Та і мені що перекинь;
„То ми тобі таки щось скажем,
„А може в пекло шлях покажем...
„Іди, утрись і більш не слинь".

18.
Прийшли в каплицю перед Феба;
Еней поклони бити став,
Щоб із блакитного Феб неба,
Йому всю ласку показав.
Сивиллу тут замордувало,
І очі на лоб позганяло,
І дибом волос став сідий;
Клубком із рота піна билась,
Самаж вся корчилась, кривилась,
Мов дух вселився в неї злий.

19.
Тряслась, кректала, побивалась,
Як бубон, синя стала вся;
Упавши на землю, качалась.
У барлозі мов порося.
і чим Еней молився більше,
То все було Сивиллі гірше;
А послі, як перемоливсь,
З Сивилли тільки піт котився;
Еней же на неї дивився,
Дрижав од страху і трусивсь.

20.
Сивилла трохи очуняла,
Обтерла піну на губах
І до Енея проворчала
Приказ од Феба в цих словах:
„Така богів Олимпських рада,
„Що ти і вся твоя громада
„Не будете по смерть в Риму;
„Но що тебе там будуть знати,
„Твоє імення вихваляти,  — 
„Но ти не радуйся цьому.

21.
„Іще ти випєш добру повну,
„По всіх усюдах будеш ти;
„І долю гірку, невгомонну
„Готовсь свою не раз клясти.
„Юнона ще не вдовольнилась,
„Її злоба щоб окошилась
„Хотяб на правнуках твоїх;
„Но послі будеш жить по-панськи,
„І люде всі твої троянські
„Забудуть всіх цих бід своїх“.

22.
Еней похнюпивсь, дослухався,
Сивилла що йому верзла,
Стояв, за голову узявся  — 
Не по йому ця річ була.
„Трохи мене ти не морочиш,
„Не розчовпу, що ти пророчиш“,  — 
Еней Сивиллі говорив:
„Диявол знає, хто з вас бреше,
„Трохиб мені було не лекше,
„Як би я Феба не просив.

23.
„Та вже що буде, те і буде,
„А буде те, що Бог нам дасть;
„Не ангели  —  такіїж люде,
„Колись нам треба всім пропасть
„Услужлива і нелукава  — 
„Мене до батька поведи;
„Я проходивсяб ради скуки
„Побачити пекельні муки,  — 
„А ну, на звізди погляди.

24.
„Не перший я, та й не послідній,
„Іду до пекла на поклон:
„Орфей який уже негідний,
„Та щож йому зробив Плутон!
„А Геркулес як увалився,
„То так у пеклі розходився,
„Що всіх чортяк порозганяв.
„А ну, черкнім! А для охоти
„Тобі я дам на дві охвоти...
„Та нуж  —  скажи, щоб я вже знав!“

25.
„Огнем, як бачу, ти іграєш“,
Йому дала яга одвіт:
„Ти пекла, бачу, ще не знаєш.
„Не мил тобі уже десь світ?
„Не люблять в пеклі жартувати.
„По-вік тобі дадуться знати,
„От тільки ніс туди посунь!
„Тобі там буде не до шмиги:
„Як піднесуть із оцтом фиги,
„То зараз вхопить тебе лунь.

26.
„Колиж цю маєш ти охоту
„У батька в пеклі побувать,
„Мені дай зараз за роботу,
„То я приймуся мусувать,
„Як нам до пекла довалитись
„І там на мертвих подивитись.
„Ти знаєш  —  дурень не бере:
„У нас хоть трохи хто тямущий,
„Уміє жить по правді сущій,
„То той, хоть з батька, то здере.

27.
„Покіль же що, то ти послухай
„Того, що я тобі скажу,
„І голови собі не чухай...
„Я в пекло стежку покажу.
„В лісу великому, густому,
„Непроходимому, пустому
„Якеєсь дерево росте;
„На нім кислиці не простії
„Ростуть  —  як жар, всі золотії,
„І деревце те не товсте.

28.
„Із дерева цього зломити
„Ти мусиш гільку хоть одну;
„Без неї бо ні підступити
„Не можна перед сатану;
„Без тільки і назад не будеш,
„І душу з тілом ти погубиш,  — 
„Плутон тебе закабалить.
„Ідиж та пильно приглядайся,
„На всі чотирі озирайся,
„Де деревце те заблищить.

29.
„Зломившиж, зараз убірайся,
„Як мога швидче утікай;
„Не становись, не оглядайся,
„І уха чим позатикай;
„Хоть будуть голоси кричати,
„Щоб ти оглянувся, прохати  — 
„Гляди не озирайсь, біжи!
„Вони, щоб тільки погубити,
„То будуть все тебе манити:
„Оттут себе ти покажи!..“

30.
Яга тут чорт-зна де давалась,
Еней остався тільки сам;
Йому все яблуня здавалась,
Покою не було очам.
Шукать її Еней попхався,
Втомивсь, засапавсь, спотикався,
Поки прийшов під темний ліс;
Коловсь сердешний об тернину,
Пошарпався ввесь об шепшину,
Було таке, що рачки ліз.

31.
Цей ліс густий був несказанно
І сумно все в йому було;
Щось вило там безперестанно
І страшним голосом ревло;
Еней, молитву прочитавши
І шапку цупко підвязавши,
В лісную гущу і пішов;
Ішов і утомивсь чимало;
І на дворі тоді смеркало,
А яблуні ще не знайшов.

32.
Уже він начинав боятись,
На всі чотирі озиравсь:
Трусивсь, та нікуди діватись:
Далеко тяжко в ліс забравсь.
А гірше ще його злякало,
Як щось у очах засіяло:
Оттут-то берега пустивсь!
А послі дуже удивився,
Як під кнслицен опинився  — 
За гільку зараз ухвативсь.

33.
І не подумавши ні мало,
Напявсь, за гілечку смикнув  — 
Аж дерево те затріщало,
І зараз гільку одчахнув;
І дав чим дуж із лісу драла,
Що аж земля під ним дріжала.
Біг так, що сам себе не чув,
Біг швидко, не остановлявся,
Увесь об колючки подрався,  — 
Як чорт, у репяхах ввесь був.

34.
Прибіг к Троянцям, утомився
І оддихати простягнувсь;
Як хлюща, потом ввесь облився,
Трохи трохи не захлебнувсь.
Звелів з бичні волів пригнати,
Цапів з вівцями припасати  — 
Плутону в жертву принести
І всім богам, що пеклом правлять
І грішних тормошать і давлять,
Щоб гніву їм не навести.

35.
Як тільки темна та похмурна
Із неба зслизла чорна ніч,
Годинаж стала балагурна,
Як звізди повтікали пріч  — 
Троянці всі заворушились,
Завештались, закамешились
На жертву приганять биків;
Дяки з попами позбірались,
Зовсім служити всі прибрались;
Огонь розкладений горів.

36.
Піп зараз взяв вола за роги
І в лоб обухом зацідив,
І взявши голову між ноги,
Ніж в черево і засадив;
І виняв тельбухи з кишками,
Розклав гарненько їх рядками
І пильно кендюх розглядав.
Енею послі божу волю
І всім Троянцям добру волю,
Мов по звіздам, все віщував.

37.
Як тут з скотиною возились
І хараморкали дяки,
Як вівці і цапи дрочились,
В різницях мов, ревли бики  — 
Сивилла тут де не взялася.
Запінилася і тряслася
І галас зараз підняла:
„К чортам ви швидче всі ізгиньте,
„Мене з Енеєм тут покиньте,
„Не ждіть, щоб тришія дала!

38.
„А ти,  —  мовляла ко Енею:  — 
„Моторний, смілий молодець,
„Прощайся з юрбою своєю,
„Ходім лиш в пекло  —  там отець
„Нас твій давно вже ожидає
„І може без тебе скучає  — 
„А ну, пора чемчикувать!
„Возьми на плечі з хлібом клунок;
„Нехай йому лихий прасунок,
„Як голодом нам помірать.

39.
„Не йди в дорогу без запасу,
„Бо хвіст од голоду надмеш;
„А де-де пншого ти часу
„І крихти хліба не найдеш.
„Я в пекло стежку протоптала,
„Не раз, не два я там бувала
„Я знаю тамошній народ;
„Доріжки всі, всі уголочки,
„Всі закоморочки, куточки
„Уже не первий знаю год.“

40.
Еней в цю путь як-раз зібрався,
Шкапові чоботи обув,
Підтикався, підперезався
І пояс цупко підтягнув;
А в руки добру взяв дрючину,  — 
Обороняти злу личину,
Як лучиться де од собак.
А послі за руки взялися,
Прямцем до пекла поплелися,  — 
Пішли на прощу до чортяк.

41.
Тепер же думаю, гадаю  — 
Трохи не годі і писать:
Ізроду пекла я не знаю,
Нездатний, далебі, брехать.
Хиба, читателі, пождіте,
Вгамуйтесь трохи, не галіте,  — 
Піду я до людей старих,
Щоб їх о пеклі розпитати,
І попрошу їх розказати,
Що чули од дідів своїх.

42.
Виргилій же, нехай царствує,
Розумненький був чоловік.
Нехай не вадить, як почує,  — 
Та в давній дуже жив він вік.
Не так тепер і в пеклі стало,
Як в старину колись бувало
І як покійник написав.
Я може що-небудь прибавлю,
Переміню і що оставлю,
Писну  —  як од старих чував.

43.
Еней з Сивиллою хватались,
До пекла швидче щоб прийти.
І дуже пильно приглядались,
До пекла двері як найти.
Як ось перед якуюсь гору
Прийшли і в ній велику нору
Знайшли і вскочили туди.
Пішли під землю темнотою,
Еней все щупався рукою,
Щоб не ввалитися куди.

44.
Ця улиця вела у пекло,
Була вонюча і кальна;
У ній і вдень було, мов смеркло,
Од диму вся була чадна.
Жила з сестрою тут Дрімота,
Сестра же звалася Зівота;
Поклон ці перші оддали
Тімасі нашому Енею
З його старою попадею,
А послі далі повели.

45.
А потім смерть до артикулу
Їм воздала косою честь,
Наперед стоя калавуру,
Який у її мосці єсть:
Чума, війна, харцизство, холод,
Короста, трясця, парші, голод;
За цимиж тут стояли в ряд:
Холера, шолуді, бешиха
І всі мирянські, знаєш, лиха,
Що нас без милости морять.

46.
Іщеж не все тут окошилось,
Іще брела ватага лих:
За смертію слідом валилось
Жінок, свекрух і мачух злих;
Вітчими йшли, тесті скупяги,
Зяті і свояки мотяги,
Сердиті шурини, брати,
Зовиці, невістки, ятровки,
Що все гризуться без умовки,  — 
І всякі тут були кати.

47.
Якіїсь злидні ще стояли,
Жували все в зубах папір,
В руках каламарі держали,
За уха настромляли пір.
Це все десятські та соцькії,
Начальники, пявки людськії,
І всі прокляті писарі,
Ісправніки все ваканцьові,
Судді і стряпчі безтолкові,
Повіренні, секретарі.

48.
За цими йшли святі понури,
Що не дивились і на світ  — 
Смиренної були натури:
Складали руки на живіт,
Умильно Богу все молились,
На тиждень днів по три постились
І вслух не лаяли людей;
На чотках мир пересуждали
І вдень ніколи не гуляли,
Вночіж було не без гостей.

49.
Насупроти цих окаянниць,
Квартал був цілий волоцюг,
Моргух, мандрьох, ярижниць, пяниць
І бахурів на цілий плуг;
З обстриженими головами,
З підрізаними пеленами
Стояли хльорки наголо:
І панночок філтіфікетних,
Ласкавих, гарних і дотепних
Багацько дуже щось було.

50.
І молодиці молоденькі,
Що вийшли замуж за старих,
Що всякий час були раденькі
Потішить парнів молодих;
І ті тут молодці стояли,
Що недотепним помагали
Для них сімейку розплодить:
А діти гуртові кричали,
Своїх пань-маток проклинали,
Що не дали на світі жить.

51.
Еней хоть сильно тут дивився
Такій великій новині,
Та вже од страху так трусився,
Мов сидя охляп на коні.
Побачившиж іще іздалі,
Які там дива плазували,
Кругом куди не поглядиш  — 
Злякавсь, к Сивиллі прихилився,
Хватавсь за дергу і тулився,
Мов од кота в коморі миш.

52.
Сивилла в дальший путь таскала  — 
Не баскаличивсь би та йшов,
І так швиденько поспішала  — 
Еней не чув аж підошов,
Хватаючися за ягою.
Як ось уздріли пред собою
Чрез річку в пекло перевіз.
Ця річка Стиксом називалась,
Сюди ватага душ збіралась,
Щоб хто на той бік перевіз.

53.
І перевізник тут явився:
Як циган, смуглой пери був,
Од сонця ввесь він попалився,
І губи, як арап, оддув;
Очища в лоб позападали,
Сметаною позапливали,
А голова вся в ковтунах;
Із рота слина все котилась,
Як повстка, борода скомшилась,  — 
Всім задавав собою страх.

54.
Сорочка звязана узлами
Держалась всилу на плечах,
Попричепляна мотузками,
Як решето, була в дірках;
Замазана була на палець,
Засалена, аж капав смалець;
Обутий в драні постоли,
Із дір онучі волочились,
Зовсім, хоть вижми, помочились;
Пошарпані штани були.

55.
За пояс лико одвічало,
На йому висів гаманець:
Тютюн і люлька і кресало,
Лежали губка, кремінець.
Хароном перевізник звався,
Собою дуже величався,
Бо і не в шутку був божок:
З крючком весельцем погрібався,
По Стиксові, як стрілка мчався,
Був човен легкий, як пушок.

56.
На ярмарку як слобожане,
Або на красному торгу
До риби товпляться миряне  — 
Було на цьому так лугу.
Душа товкала душу в боки
І скреготали, мов сороки;
Той пхавсь той сунувсь, инший ліз,
Всі мялися, перебірались,
Кричали, спорили і рвались,
І всяк хотів, його щоб віз.

57.
Як гуща в сирівці іграє,
Шиплять, як кваснуть, буряки,
Як проти сонця рій гуляє  — 
Гули ці так небораки;
Харона плачучи прохали,
До його руки простягали,
Щоб взяв з собою на каюк;
Но цей того плачу байдуже,
На просьби уважав не дуже:
Злий з сина був старий дундук.

58.
І знай, що все веслом махає
І в морду тиче хоч кому,
Од каюка всіх одганяє,
А по вибору своєму
Потрошечку в човен сажає,
І зараз човен одпихає,
На другий перевозить бік.
Кого не візьме, як затнеться,
Тому сидіти доведеться,
Гляди  —  і цілий може вік.

59.
Еней в кагал цей як убрався,
Щоб зближитися к порому,
То з Палінуром повстрічався,
Штурманував що при йому.
Тут Палінур пред ним заплакав,
Про долю злу свою балакав,
Що через річку не везуть;
Но баба зараз розлучила.
Енею в батька загвоздила,
Щоб довго не базікав тут.

60.
Попхались к берегу поближче,
Прийшли на самий перевіз,
Де засмальцьований дідище
Вередував, як в греблі біс:
Кричав буцім-то навіжений,
І кобенив народ хрещений,
Як водиться в шиньках у нас.
Досталось родичам сердешним,
Не дуже лаяв словом ґречним,  — 
Нехай же зносять в добрий час!

61.
Харон таких гостей уздрівши,
Оскілками на їх дививсь,
Як бик скажений заревівши,
Запінивсь дуже і озливсь:
„Відкіль такії це мандрьохи?
„І так уже вас тут не трохи,  — 
„Якого чорта ви прийшли?
„Хиба щоб хати холодити!
„Вас треба так одпровадити,
„Щоб ви і місця не найшли!

62.
„Геть, преч вбірайтесь відсіль к чорту,
„Я вам потилишника дам;
„Побю всю пику, зуби, морду,
„Аж не пізна вас дідько сам:
„Ійон же як захрабрували,
„Живі сюди примандрували,
„Бач, гиряві, чого хотять!
„Не дуже я на вас покваплюсь,
„Тут з мертвими ось не управлюсь,
„Що так над шиєю й стоять“...

63.
Сивилла бачить, що не шутка,
Бо дуже сердиться Харон  — 
Еней же був собі плохутка  — 
Дала стариґаню поклон:
„Та ну, на нас лиш придивися“,
Сказала: „дуже не гнівися,
„Ми не самі прийшли сюди;
„Хибаж мене ти не пізнаєш,
„Що так кричиш, на нас, гукаєш?
„Оце невидані біди!

64.
„Ось глянься, що оце такеє!
„Утихомирся, не бурчи;
„Ось деревце, бач золотеє.
„Тепер же, коли хоч, мовчи.“
Потім все дрібно розказала,
Кого до пекла провожала,
До кого, як, про що, за чим...
Харон же зараз схаменувся,
Разів з чотирі погребнувся
І з каючком причалив к ним.

65.
Еней з Сивиллою своєю
Не мішкавши в човен ввійшли;
Кальною річкою цією
На той бік в пекло поплили;
Вода в розколини лилася,
Що аж Сивилла піднялася,
Еней боявсь, щоб не втонуть;
Но пан Харон так потрудився,
На той бік так перехопився,
Що нільзя й оком ізмигнуть.

66.
Приставши, висадив на землю,
Узяв копійку за труди,
За працьовиту свою греблю,
І ще сказав, іти куди.
Пройшовши відсіль гонів з двоє,
Побравшись за руки обоє,
Побачили, що ось лежав
У буряні бровко муругий,
Три голови мав пес цей мурий,
Він на Енея загарчав.

67.
Загавкав грізно в три язики,
Уже був кинувсь і кусать,
Еней підняв тут крик великий,
Хотів чим дуж назад втікать.
Аж баба хліб бровку шпурнула
І горло глевтяком заткнула,
То він за кормом і погнавсь;
Еней же з бабою старою,
То сяк, то так попід рукою
Тихенько од бровка убрявсь.

68.
Тепер Еней убрався в пекло,
Прийшов зовсім на инший світ.
Там все поблідло і поблекло,
Нема ні місяця, ні звізд...
Там тільки тумани великі,
Там чутно жалібнії крики,
Там мука грішним не мала.
Еней з Сивиллою гляділи,
Якії муки тут терпіли,
Якая кара всім була...

69.
Смола там в пеклі клекотіла
І грілася все в казанах
Живиця, сірка, нефть кипіла,  — 
Палав огонь  —  великий, страх!
В смолі цій грішники сиділи
І на огні пеклись, горіли,
Хто як за віщо заслужив...
Пером не можна написати,
Не можна і в казках сказати,
Яких було багацько див!

70.
Панів за те там мордували,
І жарили зо всіх боків,
Що людям льготи не давали,
І ставили їх за скотів;
За те вони дрова возили,
В болотах очерет косили,
Носили в пекло на підпал.
Чорти за ними приглядали,
Залізним пруттям підганяли,
Коли який з них приставав.

71.
Огненним пруттям оддирали
Кругом на спину і живіт,
Себе що сами убивали,
Яким остив наш білий світ.
Гарячим дьогтем заливали,
Ножами під боки штрикали,
Щоб не хапались умірать.
Робили різнії їм муки,
Товкли у мужчирях їм руки,
Не важились щоб убивать.

72.
Багатим та скупим зливали
Розтопленеє срібло в рот,
А брехунів там заставляли
Лизать гарячих сковород;
Якіж із роду не женились,
Та по чужих кутках живились,
Такі повішені на крюк,
Зачеплені за теє тіло,
На світі що грішило сміло,
І не боялося цих мук.

73.
Всім старшинам тут без розбору,
Панам, підпанкам і слугам,
Давали в пеклі добру хльору,
Всім по заслузі, як котам.
Тут всякії були цехмистри,
І ратмани, і бургомистри,
Судді, підсудки, писарі,
Які по правді не судили
Та тільки грошики лупили
І одбірали хабарі.

74.
І всі розумні филизопи,
Що в світі вчились мудровать:
Ченці, попи і крутопопи,
Мирян щоб знали научать,
Щоб не ганялись за гривнями,
Щоб не возились з попадями
Та знали церкву щоб одну;
Ксьондзи до баб щоб не іржали,
А мудрі звізд щоб не знімали  — 
Були в огні на самім дну.

75.
Жінок своїх що не держали
В руках, а волю їм дали,
По весіллях їх одпускали,
Щоб часто в приданках були
І до півночі там гуляли,
І в гречку деколи скакали  — 
Такі сиділи всі в шапках
І з превеликими рогами,
З зажмуреними всі очами,
В кипячих сіркой казанах.

76.
Батьки, які синів не вчили,
А гладили по головах,
І тільки знай, що їх хвалили  — 
Кипіли в нефті а казанах;
Що через їх синки в ледащо
Пустилися, пішли в ні-на-що,
А послі чубили батьків
І всею силою бажали,
Батьки щоб швидче умірали,
Щоб їм принятись до замків.

77.
І ті були там лигоминці,
Піддурювали що дівок,
Що в вікна дрались по драбинці,
Під темний, тихий вечорок;
Що будуть сватать їх, брехали,
Підманювали, улещали,
Поки добрались до кінця;
Поки дівки од перечосу
До самого товстіли носу,
Що сором послі до вінця.

78.
Були там купчики проворні,
Що їздили по ярмаркам
І на аршинець на підборний
Поганий продавали крам.
Тут всякії були пронози,
Перекупки і шмаровози,
Жиди, міняйли, шинкарі;
І ті, що фиґи-миґи возять,
Що в боклагах гарячий носять,  — 
Гам всі пеклися крамарі.

79.
Паливоди і волоцюги,
Всі зводники і всі плуги,
Ярижники і всі пянюги,
Обманщики і всі моти,
Всі ворожбити, чародії,
Всі гайдамаки, всі злодії,
Шевці, кравці і ковалі;
Цехи: різницький, коновальський,
Кушнірський, ткацький, шаповальський
Кипіли в пеклі всі в смолі.

80.
Там всі невірні й христіянє,
Були пани і мужики,
Була тут шляхта і міщанє,
І молоді, і старики;
Були багаті і убогі.
Прямі були і кривоногі,
Були видющі і сліпі,
Були і штатські, і воєнні,
Були і панські, і казенні,
Були миряне і попи.

81.
Гай, гай!.. та нігде правди діти,
Брехняж наробить лиха більш:
Сиділи там скучні піїти,
Писарчуки поганих вірш,
Великії терпіли муки:
Їм звязані були і руки,
Мов у Татар терпіли плін.
От-так і наш брат попадеться,
Що пише, не остережеться...
Який же втерпить його хрін?

82.
Якусь особу мацапуру
Там шкварили на шашлику,
Гарячу мідь лили за шкуру
І розпинали на бику:
Натуру мав він дуже бридку,
Кривив душею для прибитку,
Чужеє оддавав в печать;
Без сорома, без Бога бувши
І восьму заповідь забувши,
Чужим пустився промишлять.

83.
Еней як відсіль відступився
І далі трохи одійшов,
То на другеє нахопився,
Жіночу муку тут найшов.
В другім зо всіх цих каравані
Піджарювали, як у бані,
Що аж кричали на чім світ;
Оці то галас ісправляли,
Гарчали, вили і пищали,
Після куті мов на живіт!..

84.
Дівки, баби і молодиці
Кляли себе і ввесь свій рід,
Кляли всі жарти, вечерниці,
Кляли і жизнь, і білий світ...
За те їм так там задавали,
Що через міру мудрували
І верховодили над всім;
Хоть чоловік і не онеє,
Коли же жінці, бачиш, теє,
Так треба угодити їй.

85.
Були там чесні пустомолки,
Що знали ввесь святий закон,
Молилися без остановки
І били сот по пять поклон,
Як в церкві між людьми стояли
І головами все хитали;
Як же були на самоті,
То молитовники ховали,
Казились, бігали, скакали
І гірше дещо в темноті.

86.
Були і тії там панянки,
Що наряжались на показ;
Мандрьохи, хльорки і діптянки,
Що продають себе на час.
Ці в сірці і в смолі кипіли,
За те, що жирно дуже їли
І що не страшив їх і піст.
Що все прикушували губи,
І скалили біленькі зуби,
І дуже волочили хвіст.

87.
Пеклись тут гарні молодиці,
Аж жаль було на їх глядіть  — 
Чорняві, повні, милолиці;
І ці тут мусили кипіть,
Що замуж за старих ходили
І мишаком їх поморили,
Щоб послі гарно погулять
І з парубками поводитись,
На світі весело нажитись
І не голодним умірать.

88.
Якіїсь мучились там птахи
З куделями на головах.
Це чеснії, не потіпахи,
Були тендітні при людях;
А без людей  —  не можна знати,
Себе чим мали забавляти,
Про те лиш знали до дверей.
Їм тяжко в пеклі докоряли,
Смоли на щоки наліпляли,
Щоб не дурили так людей.

89.
Бо щоки терли манією,
А блейвасом і ніс, і лоб.
Щоб краскою, хоть не своєю,
Причарувать к собі когоб;
Із ріпи підставляли зуби,
Ялозили все смальцем губи,
Щоб підвести на гріх людей:
Піндючили якіїсь бочки,
Мостили в пазусі платочки,
В которих не було грудей.

90.
За цими по ряду шварчали
В розпалених сковородах
Старі баби, що все ворчали,
Базікали о всіх ділах;
Все тільки старину хвалили,
А молодих товкли та били.
Не думалиж, які були,
Іще як сами дівували
Та з хлопцями як гарцювали,
Та й по дитинці привели.

91.
Відьом же тут колесували
І всіх шептух і ворожок;
Там жили з їх чорти мотали
І без ветушки на клубок:
На припічках щоб не орали,
У комени щоб не літали,
Не їздилиб на упирях;
І щоб дощу не продавали,
В ночі людей щоб не лякали,
Не ворожилиб на бобах.

92.
А зводницям таке робили,
Що цур йому вже і казать,
На гріх дівок що підводили
І цим учились промишлять;
Жінок од чоловіків крали
І волоцюгам помагали
Рогами людський лоб квітчать:
Щоб не-своїм не торгували.
Тогоб на одкуп не давали,
Що треба про запас держать.

93.
Еней там бачив щось не мало
Кипячих мучениць в смолі...
Як з кабанів топилось сало,
Так шкварилися ці в огні:
Були і світські, і черниці,
Були дівки і молодиці,
Були і пані, й панночки;
Були в свитках, були в охвотах,
Були в дулєтах і в капотах,
Були всі грішні жіночки.

94.
Но це були все осужденні,
Які померли не тепер;
Без судуж не палив пекельний
Огонь, недавно хто умер.
Ці всі були в другім загоні,
Як би лошата, або коні,  — 
Не знали, попадуть куди.
Еней, на перших подивившись
І о бідах їх пожурившись,
Пішов другими ворітьми.

95.
Еней ввійшовши в цю кошару,
Побачив там багацько душ.
Вмішавшися між цю отару,
Як між гадюки чорний уж.
Тут різні душі похожали,
Все думали та все гадали  — 
Куди то за гріхи їх впруть?
Чи в рай їх пустять веселитись,
Чи може в пекло пошмалитись
І за гріхи їм носа втруть?

96.
Було їм вільно розмовляти
Про всякії свої діла,
І думати, і мізкувати  — 
Яка душа, де, як жила.
Багатий тут на смерть гнівився,
Що він з грішми не розлічився
Кому і скільки треба дать;
Скупий же тоскував, нудився,
Що він на світі не нажився,
І що не вспів і погулять.

97.
Сутяга толкував укази,
І що то значить наш Статут;
Розказував свої прокази.
На світі що робив цей плут;
Мудрець же фізику провадив
І толкував якихсь монадів,
І думав, відкіль взявся світ?
А мартопляс кричав, сміявся,
Розказував і дивувався,
Як добре знав жінок дурить.

98.
Суддя там признавався сміло,
Що з ґудзиками за мундір
Таке переоначив діло,
Що можеб навістив Сибір,
Та смерть ізбавила косою,
Що кат легенькою рукою
Плечей йому не покропив;
А лікар скрізь ходив з ланцетом,
З слабительним і спермацетом
І чванивсь, як людей морив.

99.
Ласощохлисти похожали,
Всі фертики і паничі,
На пальцях нігтики кусали,
Розприндившись, як павичі;
Все очі вгору піднімали,
По світу нашому вздихали,
Що рано їх побрала смерть,  — 
Що трохи слави учинили,
Не всіх на світі подурили,
Не всім у спіли морду втерть.

100.
Моти, картьожники, пянюги
І ввесь проворний, чесний род,
Лакеї, конюхи і слуги,
Всі кухарі і скороход  — 
Побравшись за руки, ходили
І все о плутнях говорили,
Які робили, як жили:
Як паній і панів дурили,
Як по шиньках в ночі ходили
І як з кишень хустки тягли.

101.
Там придзиґльованки журились,
Що нікому вже підморгнуть,
За ними більш не волочились,
Тут їх заклекотіла путь.
Баби тут більш не ворожили
І простодушних не дурили;
Якіж дівок охочі бить,
Зубами з серця скреготали,
Що наймички їх не вважали
І не хотіли їм годить.

102.
Еней уздрів свою Дидону,
Осмалену, мов головня,
Як-раз по нашому закону
Пред нею шапочку і зняв;
„Здорова!  —  глянь... де ти взялася?
„І ти, сердешна, приплелася
„Із Карфагени аж сюда!..
„Якого біса ти спеклася?
„Хиба на світі нажилася?
„Чорт-мав тобі десь і стида!

103.
„Така смашная молодиця  — 
„І глянь! умерла залюбки...
„Румяна, повна, білолиця,
„Хто гляне, то лизне губки;
„Тепер з тебе яка утіха?
„Ніхто не гляне і для сміха,
„Навік тепер пропала ти!
„Я, далебі, в тім не виною,
„Що так роз'їхався з тобою:
„Мені приказано втекти.

104.
„Тепер же, коли хоч, злигаймось
„І нумо жить так, як жили,
„Тут закурім, заженихаймось,
„Не розлучаймось ніколи.
„Ходи, тебе я помилую,
„Прижму до серця  —  поцілую...“
Йомуж Дидона наодріз
Сказала: „к чорту убірайся,
„На мене більш не женихайся...
„Не лізь, бо розібю і ніс.“

105.
Сказавши, чорт-зна де пропала,
Еней не знав, що і робить;
Колиб яга не закричала,
Що довго годі говорить,
То можеб там і застоявся
І може той пори дождався,
Щоб хто і ребра полічив:
Щоб з вдовами не женихався.
Над мертвими не наглумлявся.
Жінок любовю не морив.

106.
Еней з Сивиллою попхався
В пекельную подалі глуш;
Як на дорозі повстрічався
З громадою знакомих душ.
Тут всі з Енеєм обнімались,
Чоломкались і цілувались;
Побачивши князька свого,
Тут всяк сміявся, реготався;
Еней до всіх їх доглядався,
Знайшов з Троянців ось кого:

107.
Педька, Терешка, Шеліфона,
Панька, Охріма і Харка,
Леська, Олешка і Сізьона,
Пархома, Їська і Феська,
Стецька, Ониська, Опанаса,
Свирида, Лазаря, Тараса;
Були Денис, Остап, Овсій
І всі Троянці, що втопились,
Як на човнах з ним волочились;
Тут був Вернигора Мусій.

108.
Жидівська школа завелася,
Великий крик всі підняли,
І реготня де не взялася,
Тут всяку всячину верзли:
Згадали чорт-знає колишнє,
Балакали уже і лишнє,
І сам Еней тут розходивсь.
Щось балагурили довгенько,
Хоч ізійшлися і раненько,
Та пан Еней наш опізнивсь.

109.
Сивиллі це не показалось,
Що так пахолок застоявсь,
Що дитятко так розбрехалось.
Уже і о світі не знавсь,  — 
На його грізно закричала,
Залаяла, запорощала,
Що аж Еней ввесь затрусивсь.
Троянці так же всі здрігнули
І вростіч, хто куди, махнули,
Еней за бабою пустивсь.

110.
Ішли, і як би не збрехати  — 
Трохи не з пари добрих гін,
Як ось побачили і хати,
І ввесь Плутонів царський дім,
Сивилла пальцем указала.
І так Енеєві сказала:
„От тут і пан Плутон живе
„І з Прозерпиною своєю,
„До їх то на поклін з гіллею
„Тепер я поведу тебе“.

111.
І тільки що прийшли к воротам,
І в двір пустилися чвалать,
Як баба бридка, криворота,
„Хто йде?“ їх стала окликать.
Мерзенне чудо це стояло
І било під двором в клепало,
Як в панських водиться дворах;
Обмотана вся ланцюгами,
Гадюки вилися клубками
На голові і на плечах.

112.
Вона без всякого обману
І щиро без обиняків
Робила грішним добру шану,
Ремнями драла, мов биків:
Кусала, гризла, бичувала,
Кришила, шкварила, щипала,
Топтала, дряпала, пекла,
Порола, корчила, пиляла,
Вертіла, рвала, шпигувала
І кров із тіла їх пила.

113.
Еней, бідняжка, ізлякався,
І ввесь, як крейда, побілів
І зараз у яги спитався.
Хто їй так мучити велів?
Вона йому все розказала
Так, як сама здорова знала,
Що в пеклі єсть суддя Еак;
Хоть він на смерть не осуждає,
Та мучити повеліває,
І як звелить  —  і мучать так.

114.
Ворота самі одчинились,
Не смів ніхто їх задержать,
Еней з Сивиллою пустились,
Щоб Прозерпині честь оддать
І піднести їй на болячку
Ту суто-золоту гіллячку,
Що сильно так вона бажа.
Но к ній Енея не пустили,
Прогнали, трохи і не били,
Бо хиріла їх госпожа.

115.
А далі вперлися в будинки
Підземного цього царя,  — 
Ні гіч, ні гаріля пилинки,
Було все чисто, як зоря:
Цвяховані були там сини
Т вікна всі з морської піни;
Щумиха, оливо, свинець,
Блищали міді там і криці.
Всі убрані були світлиці,  — 
По правді, панський був дворець.

116.
Еней з ягою розглядали
Всі дива там, які були,
Роти свої пороззявляли
І очі на лоби пяли;
Проміж собою все зглядались,
Всьому дивились, осміхались,
Еней то цмокав, то свистав.
Оттут то душі ликували,
Що праведно в миру живали!
Еней і цих тут навіщав.

117.
Сиділи, руки поскладавши,
Для них все празники були;
Люльки курили полягавши,
Або горілочку пили  — 
Не тютюнкову і не пінну,
Но третьопробну, перегінну,
Настоянную на бодян,
Під челюстами запікану,
І з ганусом, і до калгану,
В ній був і перець, і шапран.

118.
І ласощі все тільки їли:
Сластьони, коржики, стовпці,
Вареники пшенишні, білі,
Пухкі з кавяром буханці;
Часник, рогіз, паслін, кислиці
Козельці, терн, глід, полуниці,
Крутії яйця з сирівцем,
І дуже вкусную яєшню  — 
Якусь німецьку, не тутешню,
А запивали все пивцем.

119.
Велике тут було роздолля
Тому, хто праведно живе,
Так, як велике безголовя
Тому, хто грішну жизнь веде.
Хто мав к чому яку охоту,
Тут утішався тим до поту,  — 
Тут чистий був розгардіяш:
Лежи, спи, їж, пий, веселися,
Кричи, мовчи, співай, крутися;
Рубайсь  —  так і дадуть палаш.

120.
Ні чванились, ні величались,
Ніхто не знав тут мудрувать,
Крий Боже! щоб ні догадались
Брат з брата в чім покепкувать;
Ні сердилися, ні гнівились,
Ні лаялися і не бились,
А всі жили тут любязно;
Тут всякий гласно женихався,
Ревнивих ябед не боявся;
Було в обще все за одно.

121.
Ні холодно було, ні душно,
А саме так, як в сіряках,
І весело і так не скушно,
На велико дних як святках;
Коли кому що захотілось,
То тут як з неба і вродилось,  — 
Оттак то добрі тут жили!
Еней, це зрівши, дивувався,
І тут яги своєй спитався.
Які це праведні були?

122.
„Не думай, щоб були чиновні“,
Сивилла цей дала одвіт:
„Або що грошей скрині повні,
„Або в яких товстий живіт;
„Не ті це, що в цвітних жупанах,
„В кармазинах, або сапянах;
„Не тіж, що з книгами в руках,
„Не лицарі, не розбишаки;
„Не ті це, що кричать: „і паки“,
„Не ті, що в золотих шапках.

123.
„Се бідні нищі, навіженні,
„Що дурнями счисляли їх,
„Старці, хромі, сліпорожденні,
„3 яких був людський глум і сміх;
„Це  —  що з порожніми сумками
„Жили голодні під тинами,
„Собак дражнили по дворах;
„Це ті, що Біг дасть получали,
„Це ті, яких випроважали,
„В потилицю і по плечах.

124.
„Це вдови бідні, безпомощні,
„Яким при юту не було;
„Це діви чесні, непорочні,
„Яким спідниці не дуло;
„Це  —  що без родичів остались
„І сиротами називались,
„А послі вбгались і в оклад;
„Це  —  що проценту не лупили,
„Що людям помагать любили.
„Хто чим багат, то тим і рад.

125.
„Тут так же старшина правдива,
„Бувають всякії пани,  — 
„Но тільки трохи цього дива,
„Не кваплються на це вони!
„Бувають військові, значкові,
„І сотники, і бунчукові,
„Які правдиву жизнь вели;
„Тут люде всякого завіту  — 
„По білому єсть кілька світу,
„Которі праведно жили.“

126.
„Скажиж, моя голубко сиза“,
Іще Еней яги спитав:
„Чом батька я свого Анхиза
„І досі в вічі не видав
„Ні з грішними, ні у Плутона?
„Хиба йому нема закона,
„Куди його щоб засадить?“
„Він божої,  —  сказала,  —  крови,
„І по Венериній любові,
„Де схоче, буде там і жить.“

127.
Базікавши зійшли на гору,
На землю сіли оддихать,
І попотівши саме в пору,
Тут принялися розглядать,
Анхиза щоб не прогуляти,
Обридло бо і так шукати.
Анхиз же був тоді внизу,
І похожавши по долині,
Об миленькій своїй дитині
Водив по мізку коверзу.

128.
Як глядь на-гору ненароком
І там свого синка уздрів;
Побіг старий не просто  —  боком
І ввесь од радости згорів.
Хватавсь з синком поговорити,
О всіх спитатись, розпросити
І повидатись хоть часок;
Енеєчка свого обняти,
По-батьківськи поцілувати,
Його почути голосок.

129.
„Здоров, синашу, ма дитино!“
Анхиз Енеєві сказав:
„Чи цеж тобі таки не стидно,
„Що довго я тебе тут ждав?
„Ходім лишень к моїй господі,
„Гам поговорим на свободі,
„3а тебе будем міркувать.“
Еней стояв так, мов дубина,
Котилась з рота тільки слина,
Не смів мерця поцілувать.

130.
Анхиз цю бачивши причину,
Чого синочок сумував,
І сам хотів обнять дитину  — 
Та ба! уже не в ту попав;
Принявсь, його щоб научати,
І тайности йому сказати,
Який Енеїв буде плід,
Якії діти будуть жваві,
На світі зроблять скільки слави,
Яким то хлопцям буде дід.

131.
Тоді то в пеклі вечерниці
Лучились, бачиш, як на те,
Були дівки та молодиці
І там робили не пусте:
У ворона собі іграли,
Весільних пісеньок співали,
Співали тут і колядок;
Налили клоччя, ворожили,
По спині лещатами били,
Загадували загадок.

132.
Тут заплітали джереґелі,
Дробушечки на головах;
Скакали по полу веґері,
В тісної баби по лавках;
А в комин сужених питали,
У хатніх вікон підслухали,
Ходили в північ по пустках;
До свічки ложечки палили,
Щитину із свині шмалили,
Або жмурились по кутках.

133.
Сюди привів Анхиз Енея
І між дівок цих посадив;
Як неука і дуралея,
Принять до гурту їх просив;
І щоб обом їм услужили,
Як знають, так поворожили:
Чи буде у Риму синок,
Чи він хоть трохи уродливий,
К чому і як Еней щасливий,
Щоб всіх спитались ворожок.

134.
Одна дівча була гостренька
І саме ухо прехихе,
Швидка, гнучка, хвистка, порскенька,  — 
Було з диявола лихе.
Вона тут тільки і робила,
Що всім гадала, ворожила  — 
Могуща в ділі тім була;
Чи брехеньки які сточити,
Кому імення приложити,
То так як-раз і додала!

135.
Привідця зараз ця шептуха
І примостилась к старику,
Йому шепнула біля уха
І завела з ним річ таку:
„ОСь я синкові загадаю,
„Поворожу і попитаю,
„Йому, що буде, розкажу;
„Я ворожбу такую знаю,
„Хоть що, по правді одгадаю,
„І вже ніколи не збрешу.“

136.
І зараз в горщечок наклала
Відьомських різних-всяких трав,
Які на Констянтина рвала,
І те гніздо, що ремез клав:
Васильки, папороть, шевлію,
Петрів ватіг і конвалію,
Любисток, просерень, чебрець,
І все це налила водою
Погожою, непочатою,
Сказавши скількись і словець.

137.
Горщок цей черепком накрила,
Поставила його на жар
І тут Енея присадила,
Щоб огоньок він роздував.
Як розігрілось, зашипіло,
Запарилось, заклекотіло,
Ворочалося зверху вниз
Еней наш насторочив уха:
Мов чоловічий голос слуха,
Те чув і старий Анхиз.

138.
Як стали роздувать пильніше,
Горщок той дужче клекотав,
Почули голос виразніше
І він Енею так сказав:
„Енею годі вже журитись.
„Од його має розплодитись
„Великий і завзятий рід;
„Всім світом буде управляти,
„По всіх усюдах воювати,
„Підверне всіх собі під спід.

139.
„І римськії поставить стіни,
„В них буде жити, як в раю;
„Великі зробить переміни
„Во всім окружнім там краю;
„Там будуть жить та поживати,
„Покіль не будуть цілувати
„Ноги чиєїсь постола...
„Но відсіль час тобі вбіраться
„І з пан-отпем своїм прощаться,
„Щоб голова тут не лягла.“

140.
Цього Анхизу не бажалось,
Щоб попрощатися з синком,
І в голову йому не клалось,
Щоб з ним так бачитись мельком.
Та ба! вже нічим пособити,
Енея треба відпустити,
Із пекла вивести на світ.
Прощалися і обнімались,
Слізьми гіркими обливались  — 
Анхиз кричав, як в марті кіт.

141.
Еней з Сивиллою старою
Із пекла бігли навпростець;
Синок ворочав головою,
Поки аж не сховавсь отець.
Прийшов к Троянцям помаленьку
І крався нишком, потихеньку,
Де їм велів себе пождать.
Троянці покотом лежали
І на дозвіллі добре спали,  — 
Енеп і сам уклався спать.

0

17

Частина ІѴ.

1.
Борщів як три не поденькуєш,
На моторошні засердчить,
І зараз тяглом закишкуєш
І в буркоті закеньдюшить;
Колиж що напхом зязикаєш,
І в тереб добре зживотаєш,
То на веселі занутрить;
Об лихо вдаром заземлюєш,
І ввесь забуд свій зголодуєш
І біг до горя зачортить.

2.
Та що абищоти верзлялом,
Не казку кормом соловят;
Ось ну, закалиткуй брязкалом,
То радощі заденешать;
Коли давало спятакуєш,
То може чуло зновинуєш,
Як що з тобою спередить:
Куди на плавах човнувати,
Як угодилі Юнонати
І як Еней замінервить.

3.
Мене за цю не лайте мову,
Не я її скомпонував;
Сивиллу лайте безтолкову,
Її це мізок змусував.
Це так вона коверзувала,
Енеєві пророкувала,
Йому де поступатись як:
Хотіла мізок закрутити,
Щоб грошей більше улупити,
Хоть бідний був Еней і так.

4.
Та треба з лиха догадаться
Як прийде узлом до чогось,
А з відьмою не торгуваться,
Щоб хлипати не довелось.
Подякував старую суку
Еней за добрую науку,
Шагів з дванадцять в руку дав.
Сивилла грошики в калитку,
Піднявши пелену і свитку,
Ізслизла, мов лихий злигав.

5.
Еней, ізбувши сучу бабу,
Як мога швидче на човни,
Щоб не дала Юнона швабу,
Що опинивсяб в сатани.
Троянці в човни посідавши
І швидко їх поодпихавши,
По вітру гарно поплили;
Гребли з диявола всі дружно.
Що деяким аж стало душно,
По хвилі весельця гули.

6.
Пливуть  —  аж вітри забурчали
І закрутили не шутя,
Завили грізно, засвистали
Нема Енеєві пуття!
І зачало човни бурхати,
То сторч, то на бік колихати,
Що враг устоїть на ногах;
Троянці з ляку задріжали,
Як лиху помогти  —  не знали,
Іграли тільки на зубах.

7.
Як ось став вітер ущухати
І хвилі трохи уляглись;
Став місяць з хмари виглядати,
І звізди на небі блись-блись!
Агу! Троянцям легче стало,
І тяжке горе з серця спало,
Уже бо думали пропасть.
З людьми на світі так буває:
Коли кого міх налякає,
То послі торба спать не дасть.

8.
Уже Троянці вгамувались,
Могоричу всі потягли;
І, мов меньки, повивертались.
Безпечно спати залягли;
Аж ось поромщик їх, проноза,
На землю впав, як міх із воза.
І мов на пуп репетував:
„Пропали всі ми з головами,
„Прощаймось з тілом і душами.
„Остатній наш народ пропав!

9.
„Заклятий острів перед нами
„І ми його не минемо,
„Не пропливем нігде човнами,
„А на йому пропадемо.
„Живе на острові цариця
„Цирцея, люта чарівниця
„І дуже злая до людей;
„Які лиш не остережуться,
„А їй на острів попадуться,
„Тих переверне на звірей.

10.
„Не будеш тут ходить на парі,
„А підеш зараз чотирма;
„Пропали, як сірко в базарі!
„Готовте шиї до ярма!
„По нашому хохлацьку строю
„Не будеш цапом, ні козою,
„А вже запевне що волом:
„І будеш в плузі похожати,
„До броваря дрова таскати,
„А може підеш бовкуном.

11.
„Лях цвенькати уже не буде,
„Загубить чуйку і жупан
„І „не позвалям“ там забуде,
„А заблеє так, як баран.
„Москаль  —  бодай би не козою
„Замекекав із бородою;
„А Прус хвостом не завиляв,
„Як, знаєш, лис хвостом виляв,
„Як дуже Дойда налягає,
„І як Чухрай угонку дав.

12.
„Цесарці ходять журавлями,
„Цирцеї служать за гусар
„І в острові тілі сторожами;
„Італіянець же  —  маляр
„Ісквапніший на всякі штуки,
„Співак, танцюра на всі руки,
„Уміє і чижів ловить,  — 
„Цей переряжен в обезяну,
„Ошийник носить із сапяну
„І осужен людей смішить.

13.
„Французиж давнії сіпаки,
„Головорізи-різники,  — 
„Ці перевернуті в собаки,
„Чужі щоб гризли маслаки.
„Вони і на владику лають,
„За горло всякого хватають,
„Гризуться і проміж себе:
„У них хто хитрий, то і старший,
„І знай всім наминає парші,
„Чуприну всякому скубе.

14.
„Повзуть Швейцарці червяками,
„Голландці квакають в багні,
„Чухонці лазять муравями,
„Пізнаєш Жида там в свині.
„Индиком ходить там Гишпанець,
„Кротом же лазить Португалець,
„Звіркує Шведин вовком там;
„Датчанин добре жеребцює,
„Ведмедем Турчин там танцює,  — 
„Побачите, що буде нам!...“

15.
Біду побачив неминучу
Троянці всі і пан Еней,
Зібралися в одну всі кучу
Подумать о біді своєй,
І миттю тут уговорились,
Щоб всі хрестились і молились,
Щобітільки острів їм минуть;
Молебень же втяли Еолу,
Щоб вітрам, по його ізволу,
В другий бік повелів дмухнуть.

16.
Еол молебнем вдовольнився
І вітрів зараз одвернув,
Троянський плав перемінився,
Еней буть звірем увильнув.
Ватага вся повеселіла,
Горілка з пляшок булькотіла,
Ніхто ні краплі не пролив;
Потім взялися за весельця
І пригребнули всі од серця,
Мов би Еней по почті плив.

17.
Еней по човну похожая,
Роменський тютюнець курив,
На всі чотирі розглядая,
Колиб чого не пропустив.
„Хваліте,  —  крикнув,  —  братця, Бога,
„Гребіте дужче яко-мога,
„От Тибр перед носом у нас!
„Ця річка Зевсом обіщана
„І з берегами нам оддана.
„Греби!... от закричу  —  шабас!“

18.
Гребнули раз, два, три, чотирі,
Як на  —  у берега човни!
Троянці наші чуприндирі
На землю скіць  —  як там були!
І зараз стали розкладатись,
Копати, строїть, ташуватись,
Мов їм під лагер суд одвів.
Еней кричить: „моя тут воля!
„І скільки оком скинеш поля  — 
„Скрізь геть настрою городів!...“

19.
Земелька ця була латинська,
Завзятий цар в ній був Латин,
Старий скупиндя  —  скурвасинська:
Дріжав, як Каїн, за алтин.
А также всі його підданці,
Носили латані галанці,
Дивившись на свого царя;
На гроші там не козиряли,
А в кітьки крашанками грали,  — 
Не візьмеш даром сухаря.

20.
Латин цей, хоть не дуже близько,
А все Олимпським був рідня,
Не кланявся нікому низько,
Для його все була бридня.
Мерика, кажуть, його мати,
До Фавна стала учащати
Та і Латина добула.
Латин дочку мав чепуруху,
Проворну, гарну і моргуху,  — 
Одна у нього і була.

21.
Дочка була зальотна птиця
І ззаду, спереду  —  кругом;
Червона, свіжа, як кислиця,
І все ходила павичом.
Дородна, росла і красива,
Приступна, добра, неспесива,
Гнучка, юрлива, молода;
Хоть хто на неї ненароком
Закине молодецьким оком,
То так її і вподоба.

22.
Таке дівча  —  кусочок ласий,
Заслинишся, як глянеш раз:
Що ваші гречеські ковбаси,
Що ваш первак грушевий квас!...
Завійниця од неї вхопить,
На голову насяде клопіт,
А може тьохне і не так:
Поставить рогом ясні очі,
Що не доспиш петрівськой ночі,  — 
Те по собі я знаю сам...

23.
Сусідні хлопці женихались
На гарну дівчину таку,
І сватать деякі питались,
Які хотіли, щоб смаку
В Латиновій дочці добиться,
Царя приданим поживиться,
Геть, геть  —  і царство за чуб взять.
Но ненечка її Амата,
В душі своїй була строката:
Не всякий їй любився зять.

24.
Один був Турн царок нешпетний,
З Латином у сусідстві жив,
Дочці і матері прикметний
І батько дуже з ним дружив.
Не в шутку молодець був жвавий,
Товстий, високий, кучерявий,
Обточений, як огірок;
І війська мав свого чимало,
І грошиків таки бряжчало,  — 
Куди не кинь, був Турн царок.

25.
Пан Турн щось дуже підсипався
Царя Латина до дочки:
Як з нею був, то виправлявся
І піднимавсь на каблучки.
Латин, дочка, стара Амата
Що-день від Турна ждали свата:
Уже нашили рушників
І всяких всячин напридбали,
Які на сватанні давали,  — 
Все сподівались старостів.

26.
Коли чого в руках не маєш,
То не хвалися, що твоє;
Що буде, ти того не знаєш,
Утратиш може і своє.
Не розглядівши, кажуть, броду,
Не лізь прожогом перший в воду,
Бо щоб не насмішив людей;
І перше в волок подивися,
Тоді і рибою хвалися,
Бо будеш йолоп, дуралей.

27.
Як пахло сватанням в Латина
І ждали тільки четверга,
Аж тут Анхизова дитина
Припленталась на берега
Зо всім своїм троянським племям.
Еней не марно тратив время,
По-молодецьку закурив:
Горілку, пиво, мед і брагу,
Поставивши перед ватагу,
Для збору в труби засурмив.

28.
Троянство, знаєш, все голодне
Сипнуло рисьтю на той клик;
Як галіч в время непогодне,
Всі підняли великий крик.
Сивушки зараз ковтонули
По ківшику  —  і не здригнули
І докосились до потрав.
Все військо добре убірало,
Аж поза ухами лящало,
Один перед другим хватав.

29.
Вбірали січену капусту
Шатковану і огірки  — 
Хоть це було в час мясопусту,  — 
Хрін з квасом, редьку, буряки,
Рябка, тетерю, саламаху  — 
Як не було: поїли з маху
І всі строщили сухарі.
Що ни було, все поз'їдали,
Горілку всю повипивали,
Як на вечері косарі.

30.
Еней оставив із носатку
Було горілки про запас.
Но клюкнув добре по порядку,
Розщедривсь, як бува у нас,
Хотів посліднім поділитись,
Щоб до кінця уже напитись,
І добре цівкою смикнув.
За ним і вся його голота
Тягла, поки була охота,
Що деякий і хвіст надув.

31.
Барильця, пляшечки, носатку,
Сулії, тикви, баклажки  — 
Все висушили без остатку,
Посуду потовкли в шматки.
Троянці з хмелю просипались,
Скучали, що не похмелялись;
Пішли, щоб землю озирать,
Де їм показано селитись,
Жить, будуватися, женитись,
І щоб Латинців розпізнать.

32.
Ходили там, чи не ходили,
Як ось вернулись і назад
І чепухи нагородили,
Що пан Еней не був і рад.
Сказали: „люде тут бормочуть,
„Язиком дивним нам сокочуть,
„І ми їх мови не втнемо;
„Слова свої на ус кінчають,
„Як ми що кажем їм, не знають,  — 
„Між ними ми пропадемо“.

33.
Еней тут зараз взяв догадку,
Велів побігти до дяків,
Купить Піярськую граматку,
Полуставців, октоїхів;
І всіх зачав сам мордувати,
Поверху, по словам складати
Латинськую тму, мну, здо, тло;
Троянське племя все засіло
Коло книжок, що аж потіло
І по-латинському гуло.

34.
Еней від них не одступався,
Гройчаткою всіх приганяв;
І хто хоть трохи лінувався,
Тому субітки і давав.
За тиждень так латину взнали,
Що вже з Енеєм розмовляли
І говорили все на ус:
Енея звали Енеусом,
Уже не паном  —  домінусом,
Себеж то звали  —  Троянус.

35.
Еней Троянців похваливши,
Що так латину поняли,
Сивушки в кубочки наливши,
І могорич всі запили;
Потім з десяток що-мудріших,
В латині що-найрозумніших
З ватаги вибравши як-раз,
Послав послами до Латина
Од імени свого і чина,
А з чим послав, то дав приказ.

36.
Посли прийшовши до столиці,
Послали до царя сказать,
Що до його і до цариці
Еней прислав поклон оддать
І з хлібом, з сіллю і з другими
Подарками предорогими,
Щоб познайомитись з царем;
І як добється панськой ласки
Еней-сподар і князь Троянський,
То прийде сам в царський терем.

37.
Латину тільки що сказали,
Що од Енея єсть посли:
І з хлібом, з сіллю причвалали,
Та і подарки принесли,
Хотять Латину поклониться,
Знакомктись і подружиться,  — 
Як тут Латин і закричав:
„Впусти! я хліба не цураюсь
„І з добрими людьми братаюсь.
„От на ловця звір наскакав!“

38.
Велів тут зараз прибірати
Світлиці, сіни, двір мести;
Клечання по двору сажати,
Шпалерів різних нанести
І вибивать царськую хату.
Либонь покликав і Амату,
Щоб і вона дала совіт,
Як лучче, краще прибірати,
Де, як коврами застилати
І підбірать до цвіту цвіт.

39.
Послав гінця до богомаза,
Щоб малювання накупить,
І также різного припаса,
Щоб що було і їсти, й пить.
Вродилось ренське з курдимоном
І пиво чорнеє з лимоном,
Сивушки же трохи не з спуст;
Де не взялись воли, телята,
Барани, вівці, поросята,  — 
Латин прибравсь, мов на запуст.

40.
Ось привезли і малювання
Роботи первіших майстрів,
Царя Гороха панування,
Патрети всіх багатирів:
Як Александр цареві Пору
Давав і з військом добру хльору,
Чернець Мамая як побив,
Як Муромець Ілля гуляє,
Як бє Половців, проганяє  — 
Як Переяслів боронив;

41.
Бова з Полканом як водився,
Один другого як вихрив;
Як Соловей-харциз женився,
Як в Польщі Желізняк ходив.
Патрет був Француза Картуша,
Против його стояв Гаркуша,
А Ванька-Каїн впереді;
І всяких всячин накупили,
Всі стіни ними обліпили,  — 
Латин дививсь їх красоті!

42.
Латин так дома спорядивши,
Кругом все в хатах оглядав,
Світелки, сіни обходивши,
Собі убори добірав:
Плащем з клейонки обвернувся,
Ціновим ґудзем застебнувся,
На голову взяв капелюх;
Набув на ноги кинді нові
І рукавиці взяв шкапові,  — 
Надувсь, мов на огні лопух.

43.
Латин, як цар, в своїм наряді
Ішов в кругу своїх вельмож,
Которі всі були в параді,
Надувшись всякий з них, як йорж.
Царя на дзиґлик посадили,
А сами мовчки одступили
Від покутя аж до дверей.
Царицяж сіла на ослоні,
В єдимашковому шушоні,
В караблику із соболей.

44.
Дочка Лавися чепуруха
В німецькім фуркальці була,
Вертілась, як в окропі муха,
В верцадло очі все пяла.
Од дзиґликаж царя Латина
Скрізь послана була ряднина
До самой фіртки і воріт;
Стояло військо тут зальотне,
Волове, кінне і піхотне
І ввесь був зібраний повіт.

45.
Послів ввели к царю з пихою,
Як водилося у Латин;
Несли подарки пред собою;
Пиріг завдовжки із аршин.
І соли кримки і бахмутки,
Лахміття різного три жмутки,
Еней Латину що прислав.
Посли к Латину приступились.
Три рази низько поклонились,
А старший рацію сказав:

46.
„Енеус ностер маґнус панус
„І славний Троянорум князь,
„Шмигляв по морю, як циганус,
„Ад те, о рекс! прислав нунк нас,
„Роґамус, доміне Латине,
„Нехай наш капут не загине,
„Пермітте жить в землі своєй,
„Хоть за пекунії, хоть ґратіс,
„Ми дякувати будем сатіс
„Бенефіценції твоєй.

47.
„О Рекс! будь нашим Меценатом
„І ласкам туам покажи,
„Енеусу зробися братом,
„О оптіме, не одкажи!
„Енеус прінцепс єсть моторний,
„Формозус, гарний і проворний,
„Побачиш сам інноміне!
„Вели акціпере подарки
„З ласкавим видом і без сварки,
„Що прислані через мене:

48.
„Це килим-самольот чудесний,
„За Хмели виткався царя,
„Літа під облака небесні,
„До місяця і  —  де зоря;
„Но можна стіл ним застилати
„І перед ліжком простилати,
„І тарадайку закривать.
„Царевні буде він в пригоду
„І то найбільш для того году,
„Як замуж прийдеться давать.

49.
„Ось скатерть шльонськая нешпетна,
„Її у Липську добули;
„Найбільше в тім вона прикметна  — 
„На стіл як тільки настели
„І загадай якої страви,
„То всякі вводяться потрави.
„Які на світі тільки єсть:
„Пивце, винце, медок, горілка,
„Рушник, ніж, ложка і тарілка,
„Цариці мусим цю піднесть.

50.
„А це сапянці-самоходи,
„Що в них ходив іще Адам:
„В стариннії пошиті годи,
„Не знаю, як достались нам;
„Либонь достались од Пендосів,
„Що в Трої нам утерли носів,  — 
„Про те Еней зна молодець.
„Цю вещ, як рідку і старинну,
„Підносимо царю Латину,
„З поклоном низьким, на ралець“.

51.
Цариця, цар, дочка Лавина
Зглядалися проміж себе,
Із рота покотилась слина,
До себе всякий і гребе
Які достались їм подарки,  — 
На силу обійшлось без сварки.
Як ось Латин сказав послам:
„Скажіте вашому Енею  — 
„Латин і з цілою сімєю,
„Крий Боже, як всі раді вам!

52.
„І вся моя маєтність рада,
„Що Бог вас навернув сюди;
„Мні мила ваша вся громада,
„Я не пущу вас нікуди.
„Прошу Енею покланятись
„І хліба-соли не цуратись,
„Кусок остатній розділю.
„Дочка у мене одиначка,
„Хазяйка добра, пряха, швачка,  — 
„То може і в рідню вступлю.“

53.
І зараз попросив до столу
Латин Енеєвих бояр,
Пили горілку до ізволу
І їли бублики, кавяр;
Був борщ до шпундрів з буряками.
А в юшці потрох з галушками,
Потім до соку каплуни;
З отрібки баба, шарпанина,
Печена з часником свинина,
Крохмаль, який їдять пани.

54.
В обід пили заморські вина,  — 
Не можна всіх їх розказать,
Бо потече із рота слина
У декого, як описать:
Пили Сикизку, деренівку
І кримську вкусную дулівку,
Що то айвовкою зовуть.
На віват  —  з мущирів стріляли,
Туш  —  грімко трубачі іграли,
А многоліт  —  дяки ревуть.

55.
Латин до царському звичаю
Енею дари одрядив:
Лубенського шмат короваю,
Корито опішнянських слив,
Оріхів київських смажених,
Полтавських пундиків пряжених
І гусячих пять кіп яєць;
Рогатого скота з Липянки,
Сивухи відер з пять Будянки,
Сто решетилівських овець.

56.
Латин старий і полигався
З Енеєм нашим молодцем,
Еней і зятем називався,  — 
Но діло краситься кінцем!..
Еней по щастю без поміхи
Вдавався в жарти, ігри, сміхи,
А о Юноні і забув,
Його котора не любила,
І скрізь за ним, де був, слідила,
Нігде од неї не ввильнув.

57.
Іриса цьохля проклятуща,
Завзятіша од всіх брехух,
Олимпська мчалка невсипуща,
Крикливіша із щебетух  — 
Прийшла Юноні розказала,
Енея як Латинь приймала,
Який між ними єсть уклад:
Еней за тестя мав Латина,
А цей Енея  —  як за сина,
І у дочки з Енеєм лад.

58.
„Еге!  —  Юнона закричала:
„Поганець як же розібрав!
„Я нарошно йому спускала,
„А він і ноги розіклав!
„Ого! провчу я висікаку
„І перцю дам йому, і маку,
„Потямить, якова-то я!..
„Проллю троянську кров, латинську,
„Змішаю Турна скурвасинську,  — 
„Я наварю їм кісіля!..“

59.
І на! через штафет к Плутону
За підписом своїм приказ:
Щоб фурію він Тезифону
Послав к Юноні той же час;
Щоб ні в берлині, ні в дормезі,
І ні в ридвані, ні в портшезі,
А біглаб на перекладних;
Щоб не було в путі препони,
Тоб заплатив на три прогони,
Щоб на Олимп вродилась в миг.

60.
Прибила фурія із пекла,
Яхидніша од всіх відьом,
Зла, хитра, злобная, запекла,
Робила з себе скрізь содом.
Ввійшла к Юноні з ревом, стуком,
З великим тріском, свистом, гуком,
Дробила об собі лепорт,
Як-раз її взяли гайдуки
І повели в терем під руки,
Хоть так страшна була, як чорт.

61.
„Здорова, люба, мила доню!“
Юнона в радощах кричить:
„До мене швидче, Тезифоню!
І цілувать її біжить.
„Сідай, голубко!.. як ся маєш?..
„Чи пса троянського ти знаєш?
„Тепер к Латину завітав
„І крутить там, як в Карфагені!...
„Достанеться дочці і нені,
„Латин щоб в дурні не попав.

62.
„Ввесь знає світ, що я незлобна,
„Людей губити не люблю;
„Но річ така богоугодна,
„Коли Енея погублю.
„Зроби ти похорон з весілля,
„Задай ти добре всім похмілля,
„Хоть би побрали всіх чорти.
„Амату, Турна і Латина,
„Енея, гадового сина  — 
„Пужни по своєму їх ти!“

63.
„Я наймичка твоя покорна,“
Ревнула фурія, як грім:
„На всяку хіть твою неспорна,
„Сама Троянців всіх поїм;
„Амату з Турном я з'єднаю
„І цим Енея укараю,
„Латинуж в тімя дур пущу;
„Побачать то боги і люде,
„Що з сватання добра на буде,
„Всіх, всіх в шматочки потрощу.“

64.
І перекинулась клубочком,
Кіть-кіть з Олимпа, як стріла;
Як йшла черідка вечерочком,
К Аматі шусть  —  як там була!
Смутна Амата пірря драла,
Слізки ронила і вздихала,
Що Турн-князьок не буде зять;
Кляла Лавинії родини,
Кляла кумів, кляла хрестини,
Та щож?  —  против ріжна не прать!

65.
Яга під пелену підкравшись,
Гадюкой в серце поповзла,
По всіх куточках позвивавшись,
В Аматі рай собі найшла.
В отравлену її утробу
Наклала злости, мов би бобу,  — 
Амата стала не своя:
Сердита лаяла, кричала,
Себе, Латина проклинала
І всім давала трипгія.

66.
Потім і Турна навістила
Пресуча, лютая яга
І із цього князька зробила
Енею лишнього врага.
Турн по воєнному звичаю,
З горілкою напившись чаю,
Сказать по-просту  —  пяний спав.
Яга тихенько підступила
І люте снище підпустила,
Що Турн о тім не помишляв.

67.
Йому, бач, сонному верзлося,
Буцім Анхизове дитя,
З Лавинією десь зійшлося
І женихалось не шутя:
Буцім з Лависей обнімався,
Буцім до пазухи добрався,
Буцім і перстень з пальця зняв;
Лавися перше мов пручалась,
А послі мов угамувалась,
І їй буцім Еней сказав:

68.
„Лависю, милеє кохання!
„Ти бачиш, як тебе люблю;
„Но що це наше женихання,
„Коли тебе на-вік гублю?
„Рутулець Турн тебе вже свата,
„3а ним, бач, тягне і Амата,
„І ти в йому находиш смак.
„До кого хіть ти більшу маєш,
„Скажи, кого з нас вибіраєш?  — 
„Нехай я згину неборак!...“

69.
„Живи, Енеєчку мій милий,“
Царівна цей дала одвіт:
„Для мене завжде Турн остилий,
„Очам моїм один ти світ!
„Тебе коли я не побачу,
„То день той і годину трачу,
„Моє ти щастя, животи!...
„Турн швидче нагле околіє,
„Ніж, дурень, мною завладіє,
„Я вся  —  твоя, і пан мій  —  ти!“

70.
Тут Турн без памяти схватився,
Стояв, як в землю вритий стовп;
Од злости, з хмелю ввесь трусився
І сна од яву не розчовп:
„Кого?  —  мене... і хто?  —  Троянець!..
„Голяк, втікач, приплентач, ланець!
„Звести?... Лавинію однять?
„Не князь я  —  гірше шмаровоза,
„І дам собі урізать носа,
„Коли Еней Латину зять!...

71.
„Лавися  —  шмат не для харциза,
„Який пройдисвіт єсть Еней;
„А то  —  і ти, голубко сиза,
„Ізгинеш од руки моєй!
„Я всіх поставлю вверх ногами,
„Не подарую вас душами,
„А більш Енею докажу.
„Латина же, старого діда,
„Прижму незгірше, як сусіда,
„На кіл Амату посажу.“

72.
І зараз лист послав к Енею,
Щоб вийшов битись сам-на-сам,
Помірявсь силою своєю,
Достав од Турна по усам;
Хоть на киї, хоть кулаками,
Поштурхатись попід боками,
Або побитись і на смерть.
А также пхнув він драгомана
І до латинського султана,
Щоб і цьому мордаси втерть.

73.
Яхидна фурія раденька,
Що по її все діло йшло;
До людських бід вона швиденька
І горе миле їй було.
Махнула швидко до Троянців,
Щоб цих латинських постоянців
По своєму осатанить.
Тоді Троянці всі з хортами
Збірались їхать за зайцями,
Князька свого повеселить.

74.
Но  —  „горе грішникові сущу“,
Так київський скубент сказав:
„Благих діл вовся не імущу!“..;
Хто божії судьби пізнав?
Хто де не дума, там ночує,
Хотів де бігти, там гальмує,  — 
Так грішними судьба вертить!
Троянці сами то пізнали,
З малої речі пострадали,
Як то читатель сам уздрить.

75.
Поблизь троянська кочивання
Був на одльоті хуторок,
Було в нім щупле будування,
Ставок був, гребля і садок.
Шила Аматина там нянька,
Не знаю  —  жінка, чи панянка,
А знаю, що була стара,
Скупа, і зла, і воркотуха,
Наушниця і щебетуха,
Давала чиншу до двора:

76.
Ковбас десятків з три Латину,
Лавинії к Петру мандрик,
Аматі в тиждень по алтину,
Три хунти воску на ставник,
Льняної пряжі три півмітки,
Серпанків вісім па намітки
І двісті валяних ґнотів.
Латин од няньки наживався,
Затеж за няньку і вступався,
За няньку хоть на ніж готів.

77.
У няньки був біленький цуцик,
Її він завжде забавляв;
Не дуже простий родом муцик,
Носив поноску, танцював
І панії лизав од скуки
Частенько ноги скрізь і руки,
І тімениці вигризав.
Царівна часто з ним ігралась,
Сама цариця любовалась,
А цар то часто годував.

78.
Троянці в роги затрубивши,
Пустили гончих в чагарі,
Кругом болото обступивши,
Бичами ляскали псарі;
Як тільки гончі заганяли,
Загавкали, заскавучали,
То муцик, вирвавшись на двір,
На голос гончих одізвався,
Чмихнув, завив, до їх помчався.
Стременний думав, що то звір:

79.
„А тю його! гуджга!“ і крикнув
І з свори поспускав хортів;
Тут муцик до землі прилипнув
І дух від ляку затаїв;
Но пси донюхавшись доспіли,
Шарпнули муцика, іззіли
І посмоктали кісточки.
Як вість така дойшла до няньки,
То очі випяла, як баньки,
А з носа спали і очки.

80.
Осатаніла вража баба
І крикнула, як на живіт,
Зробилась зараз дуже слаба,
Холодний показався піт,
Порвали маточні припадки,
Істерика і лихорадки,
І спазми жили потягли;
Під ніс їй клали ассафету
І теплую на пуп сервету,
Іще клістир з ромну дали.

81.
Як тільки к памяті вернулась,
То зараз галас підняла;
До неї челядь вся сунулась
Для дива, як ввесь світ кляла;
Потім схвативши головешку
І вибравшись на добрую стежку,
Чкурнула просто до Троян  — 
Всі куріні їх попалити,
Енея заколоть, побити
І всіх троянських бусурман.

82.
За нею челядь покотила,
Схвативши хто що запопав:
Кухарка чаплію вхопила,
Лакей тарілками шпурляв,
З рублем там прачка храбрувала,
З дійницей ричка наступала,
Гуменний з ціпом скрізь совавсь;
Тут рота косарів з гребцями
Йшли битись з косами, з граблями,  — 
Ніхто од бою не цуравсь.

83.
Но у троянського народу
За шаг алтина не проси;
Хто москаля об'їхав зроду?
А займеш  —  ноги уноси!...
Завзятого Троянці кшалту,
Не струсять нічийого ґвалту
І носа хоть кому утруть.
І няньчину всю рать розбили,
Скалічили, розпотрошили
І всіх в тісний загнали кут.

84.
В сіє то нещасливе время
І в самий штурхобочний бой,
Троянське і латинське племя
Як умивалося мазкой  — 
Прибіг гінець з письмом к Латину,
Нерадісну привіз новину:
Князь Турн йому війну писав 1
Не в пир, бач, запрошав напитись,
А в поле визивав побитись;
Гінець і на словах додав:

85.
„Царю Латине неправдивий!
„Ти слово царськеє зламав;
„Зате узол дружелюбивий
„Навіки з Турном розірвав.
„Од Турна шмат той однімаєш
„І в рот Енеєві соваєш,
„Що Турнові сам обіщав.
„Виходь же завтра навкулачки,
„Відтіль полізеш, мабуть, рачки,
„Бодай і лунь щоб не злизав.“

86.
Не так розсердиться добродій,
Коли пан возний позов дасть,
Не так лютує голий злодій,
Коли не має що украсть  — 
Як наш Латин тут розгнівився
І на гінця сього озлився,
Що губи з серця покусав.
І тільки одповідь мав дати
І гнів царський свій показати,
Посол щоб Турнові сказав  — 

87.
Як виглянув в вікно зненацька,
Прийшов Латин в великий страх:
Побачив люду скрізь багацько
По улицях і всіх кутках.
Латинці перлися товпами,
Шпурляли вгору всі шапками,
Кричали в голос на ввесь рот:
„Війна! війна против Троянців!...
„Ми всіх Енеєвих поганців
„Побєм,  —  іскореним їх род.“

88.
Латин старий був не рубака
І воюватись не любив,
Од слова  —  смерть він неборака
Був без душі і мов нежив.
Він стичку тільки мав на ліжку,
Аматі як не грав під ніжку,
І то тоді, як підтоптавсь.
Без тогож завжде був тихенький,
Як всякий дід старий, слабенький,
В чужеє діло не мішавсь.

89.
Латин і серцем, і душею
Далекий бувши од війни,
Зібравшись з мудрістю своєю,
Щоб не попастись в кайдани,
Зізвав к собі панів вельможних,
Старих, чиновних і заможних,
Которих ради слухав сам;
І виславши геть-преч Амату,
Завів їх всіх в свою кімнату,
Таку сказав річ старшинам:

90.
„Чи ви од чаду, чи з похмілля?
„Чи чорт за душу удряпнув?
„Чи напились дурного зілля,
„Чи глузд за розум завернув?...
„Скажіть, з чого війна взялася?
„З чого ця мисль вам приплелася?
„Коли я тішився війной?!...
„Не звір я  —  людську кров пролити,
„І не харциз, людей щоб бити,
„Для мене гидкий всякий бой.

91.
„І як війну вести без збруї,
„Без війська, хліба, без гармат,
„Без грошей?... Голови ви буї!
„Який вас обезглуздив кат?
„Хто буде з вас провіянтмейстер,
„Або хто буде крігс-цалмейстер,
„Кому казну повірю я?
„Не дуже хочете ви битись,
„А тільки хочете нажитись,
„І буде все біда моя.

92.
„Коли сверблять із вас у кого
„Чи спина, ребра, чи боки,
„На що просити вам чужого?  — 
„Мої великі кулаки
„Почешуть ребра вам і спину;
„Колиж то мало, я дубину
„Готов на ребрах сокрушить.
„Служить вам рад малахаями
„Різками, кнуттям і киями,
„Щоб жар воєнний потушить.

93.
„Покиньтеж це дурне юнацтво
„І розійдіться по домах,
„Панове виборне боярство!
„А про війну і в головах
„Собі ніколи не кладіте,
„А мовчки в запічках сидіте,
„Розгадуйте, що їсти й пить.
„Хтож о війні проговориться,
„Або кому війна присниться,
„Тому дам чорт-зна що робить.“

94.
Сказавши це, махнув рукою
І зараз сам пішов з кімнат
Бундючно-грізною ходою,
Що всякий був собі нерад.
Пристижені його вельможі
На йолопів були похожі,
Ніхто з уст пари не пустив.
Не швидко бідні схаменулись
І в ратуш підтюпцем сунулись,
Уже як вечір наступив.

95.
Тут думу довгую держали
І "всяк компонував своє,
І в голос грімко закричали:
Що на Латина всяк плює
І на грозьбу не уважає,
Війну з Енеєм начинає,  — 
Щоб некрут зараз набірать;
І не просить щоб у Латина
З казни його ані алтина,
Боярські гроші шафувать.

96.
І так, Латинь заворушилась,
Задумай всяк побить Троян;
Відкіль та храбрість уродилась
Против Енеєвих прочан?
Вельможі царство збунтовали,
Против царя всіх наущали.
Вельможі! лихо буде вам,
Вельможі хто царя не слуха,
Таким обрізать ніс і уха
І в руни всіх оддать катам.

97.
О музо, панночко Парнаська!
Спустись до мене на часок;
Нехай твоя научить ласка,
Нехай твій шепче голосок,
Латинь к війні як знаряжалась,
Як армія їх набіралась,
Який порядок в війську був:
Всі опиши мундирі, збрую
І казку мні скажи такую,
Якої ще ніхто не чув.

98.
Бояри в мит скомпонували
На аркуш маніхвест кругом.
По всіх повітах розіслали,
Щоб військо йшло під коругов;
Щоб голови всі обголяли,
Чуприни довгі оставляли,
А ус в півлокоть би стирчав;
Щоб сала і пшона набрали,
Щоб сухарів понапікали,
Щоб ложку, казанок всяк мав.

99.
Все військо зараз розписали
По різним сотням, по полкам,
Полковників понаставляли,
Дали патенти сотникам.
По городам всяк полк назвався,
По шапці всякий розличався,
Вписали військо під ранжир;
Пошили сині всім жупани,
На спід те білії каптани,
Щоб був козак, а не мугир.

100.
В полки людей розпреділивши,
І по квартирах розвели,
І всіх в мундирі нарядивши,
К присязі зараз привели.
На конях сотники финтили,
Хорунжі усики крутили,
Кабаку нюхав осаул;
Урядники з атаманами
Новими чванились шапками
І ратник всякий губу дув.

101.
Так вічной памяти бувало
У нас в Гетьманщині колись,
Так просто військо шикувало,
Не знавши: „стій, не шевелись!“
Так славнії полки козацькі  — 
Лубенський, Гадяцький, Полтавський
В шапках, було, як мак, цвітуть.
Як грянуть, сотнями ударять,
Перед себе списи наставлять  — 
То мов мітлою все метуть...

102.
Було тут військо  —  волонтирі:
То всяких юрбиця людей,
Мов Запорожці-чуприндирі,
Що їх не втне і Асмодей.
Воно так, бачиш, і негарне;
Як кажуть то  —  нерегулярне,
Та до війни самий злий гад:
Чи вкрасти що, язик достати,
Кого живцем, чи обідрати  — 
Ні сто не вдержить їх гармат.

103.
Для сильной армії своєї
Рушниць, мушкетів, оружжин
Наклали повні гамазеї,
Гвинтівок, фузій без пружин,
Бул димок, флинт і яничарок,
А в особливий закамарок
Списів, пік, ратищ, гаківниць.
Були тут страшнії гармати:
Од вистрілу дрижали хати,
А пушкарі, то клались ниць.

104.
Жлукта і улики на пушки
Робить галили на захват;
Днища, оснівниці, ветушки
На принадлежность приправлять.
Нужда перемінить закони!...
Квачі, помела, макогони.
В пушкарське відомство пішли:
Колеса, бендюги і кари
І самії церковні мари
В депо пушкарськеє тягли.

105.
Держась воєнного обряду,
Готовили заздалегідь
Багацько всякого снаряду,
Що сумно аж було глядіть.
Для куль  —  то галушки сушили,
А бомб  —  то з глини наліпили,
А слив солоних  —  для картеч;
Для щитів ночви припасали,
І дна із діжок вибивали
І приправляли всім до плеч.

106.
Не мали палашів, ні шабель,  — 
У них, бач, Тули не було:
Не шаблеюж убит і Авель,
Поліно смерть йому дало.
Соснові копистки стругали
І до боків поначіпляли
На валяних верьовочках;
Із лик плетені козубеньки,
З якими ходють по опеньки,
Були, мов суми, на плечах.

107.
Як амуницю спорядили
І насушили сухарів,
На сало кабанів набили,
Взяли подимне од дворів;
Як підсусідків розписали
І виборних поназначали,
Хто тяглий, кінний, хто же піш,
В якеє військо, сотню, лаву,
Порядок як завівсь незгірш:  — 

108.
Тоді,  —  ну військо муштрувати,
Учить мушкетний артикул,
Вперед як ногу викидати,
Ушкварить як на калавур.
Коли пішком  —  то марш шульгою,
Коли верхом  —  глядиш, правою
Щоб шкапа скочила вперед.
Такеє ратнеє фиглярство
Було у них за регулярство,
І все Енеєві на вред.

109.
Мов посполитеє рушення
Латина в царстві началось,
Повсюдна муштра та учення,
Все за жолнірство принялось
Дівки на прутах роз'їзжали,
Ціпками хлопців муштрували,
Старіж учились кидать в ціль.
А баб старих на піч сажалн
І на печі їх штурмували,
Бач, для баталії в примір.

110.
Були Латинці дружні люди
І воюватись мали хіть.
Не всі з добра, хто од причуди,
Щоб битися, то рад летіть.
З гаряча часу, перші три дні,
Зносили всяке збіжжа, злидні
І оддавали все на рать:
Посуду, хліб, одежу, гроші
Своєй отчизни для сторожі,
Що не було де і дівать.

111.
Це поралася так Амата,
К війні Латинців підвела;
Смутна була для неї хата,
На улиці все і жила.
Жінки з Аматою з'єднались,
По всьому городу таскались
І підмовляли воювать.
Робили з Турном шури-мури,
І затялись, хоть вон із шкури,
Еневві дочки не дать.

112.
Коли жінки де замішались
І їм ворочати дадуть,
Коли з розказами втаскались
Та пхикання ще додадуть,  — 
Прощайсь на-вік тоді з порядком,
Пішло все к чорту неоглядком:
Жінки поставлять на своє!
Жінки! колиб ви більше їли,
А меньш пащикувать уміли,
Булиб в раю ви за сіє!

113.
Як Тури біснується, лютує,
В сусідні царства шле послів,
Чи хто із них не порятує
Против троянських злих синів;
Коли Латин од поєдинків
Сховавсь під спід своїх будинків
І ждав, що буде за кінець;
Коли Юнона скрізь літає,
Всіх на Енея навертає
Весільний збить з його вінець:  — 

114.
Гуде в Латії дзвін віщовий
І гасло всім к війні дає,
Щоб всяк Латинець був готовий
К війні, в яку їх злість веде.
Там крик, тут галас, там клепало,
Тісниться люд і все тріщало...
Війна в кровавих ризах тут;
За нею рани, смерть, увічча,
Безбожність і безчоловічча
Хвіст мантії її несуть.

115.
Була в Латії синагога
Збудована за давніх літ
Для Януса сердита бога,
Которий дивних був приміт:
Він мав на голові дві тварі,
Чи гарнії були, чи харі  — 
Об тім Виргилій сам мовчить;
Но в мирне время запирався,
Колиж із храма показався,
Як-раа війна і закипить.

116.
По дзвону вся Латинь сунула
До храма, з криком всі неслись,
І навстяж двері одімкнула,
І Янус вибіг, як харциз.
Воєнна буря закрутила,
Латинське серце замутила,
Завзятість всякого бере;
„Війни, війни!“ кричать, бажають,
Пекельним пламенем палають
І молодеє, і старе.

117.
Латинці військо хоть зібрали,
Та требаж к війську должностних,
Якіб на щотах класти знали,
Які письменніші із них.
Ужеж це мусить всякий знати,
Що військо треба харчувати
І воїн без вина  —  хомяк.
Без битой голої копійки,
Без сей прелестниці-злодійки,
Не можна воювать ніяк.

118.
Були златії дні Астреї
І славний був тоді народ:
Міняйлів брали в казначеї,
А фиглягл писали щот;
К роздачі порції  —  обтекар,
Картьожник  —  хлібний добрий пекар,
Геваль дигером був шинкар,
Вожатими  —  сліпці, каліки,
Ораторами  —  недоріки,
Шпигоном  —  з церкви паламар.

119.
Всього не можна описати,
В Латії що тоді було:
Уже зволялися читати,
Що в голові у них гуло.
К війні хватались, поспішались,
І сами о світі не знались,
І все робили назворот:
Що строїть треба, те ламали,
Що треба кинуть, те ховали,
Що класть в кишеню, клали в рот.

120.
Нехай турбуються Латинці,
Готовлються протнв Троян,
Нехай видумують гостинці
Енею нашому в ізян,  — 
Загляньмо, Турн що коверзує,
Троянцям рать яку готує,
Бо Тури і сам дзіндзівер-зух!
Коли чи пє  —  не проливає,
Коли чи бє  —  то вже влучає,
Йому людей давить, як мух!

121.
Та й видно, що не був в зневазі,
Бо всі сусідні корольки
По просьбі, мов би по приказі,
Позапаляючи люльки,
Пішли в поход з своїм народом,
З начинням, потрухом і плодом,
Щоб Турнові допомагать  — 
Не дать Енеєві женитись,
Не дать в Латії поселитись,
К чортам Енейців всіх послать.

122.
Не хмара сонце заступила,
Не вихор порохом вертить,
Не галич чорна поле вкрила,
Не буйний вітер це шумить:
Це військо йде всіма шляхами,
Це ратне брязкотить збруями,
В Ардею  —  город поспіша.
Стовп пороху під небо вється,
Сама земля, здається, гнеться,  — 
Енею! де тепер душа?

123.
Мезентій наперед Тирренський
Пред страшним воїнством гряде,
Було полковник так Лубенський
Колись к Полтаві полк веде
Під земляні Полтавські вали,
Де Шведи голови поклали,
Полтаву-матушку спасать;
Пропали Шведи тут прочвари,
Пропав і вал  —  а булевари
Досталось нам тепер топтать.

124.
За пилі на бендюгах плететься,
Байстрюк Авентій попадич,
З своєю челяддю ведеться,
Як з блюдолизами панич.
Знайомого він пана внучок,
Добродій песиків і сучок
І лошаків мінять охоч.
Авентій був розбійник з-пупку,
Всіх тормошив, валяв на купку,
Дивився бісом, гадом, сторч.

125.
Тут військо кіннеє валилось
І дуже руччеє було;
Отаман звався Покотиллос,
А осаул  —  Карапсуло.
Це гречеськії проскиноси,
Із Біломоря все пендоси,
З Мореа, Дельта, Кефалос:
Везли з собою лагомини,
Оливу, мило, риж, маслини
І капама, кебаб калос.

126.
Цекул, Пренестський Коваленко,
В Латію з військом также пхавсь:
Так Сагайдачний з Дорошенком
Козацьким військом величавсь.
Один з бунчуком перед раттю,
Позаду другий пяну браттю
Донським нагаєм підганяв.
Рядочком їхали гарненько,
З люльок тютюн тягли смачненько,
А хто на конику куняв.

127.
За цими плентавсь розбишака,
Нептунів син, сподар Мезап,
До бою був самий собака
І лобом бився так, мов цап.
Боєць, ярун і задирака,
Стрілець кулачний і рубака
І дужий був з його хлопак;
В виски, було, кому як впнеться,
Той на сухо не оддереться,  — 
Такий Ляхам був Желізняк.

128.
Другим шляхом, з другого боку,
Агамемноненко Талес
Летить, мов поспіша до сроку,
Або к воді гарячий пес;
Веде орду велику, многу
Рутульцеві на підпомогу;
Тут люд був різних язиків:
Були Аврунці, Сидицяне,
Калесці і Ситикуляне
І всяких-різних козаків.

129.
За цими панськая дитина,
Тезеєвич пан Іпполит,  — 
Надута, горда, зла личина,
З великим воїнством валить.
Це був панич хороший, повний,
Чорнявий, красний, сладкомовний,
Що й мачуху був підкусив.
Він не давав нікому спуску,
Одних богинь мав на закуску,
Брав часто там, де не просив.

130.
Не можна, далебі, злічити,
Які народи тут плелись,
І на папір цей положити,
Як, з ким, коли, відкіль взялись.
Виргилій, бач, не нам був рівня,
А видно, що начухав тімя,
Поки дрібненько описав.
Були Рутульці і Сіканці,
Аргавці, Лабики, Сакранці,
Були такі, що враг їх зна.

131.
Тут ще наїздниця скакала
І військо не мале вела;
Собою всіх людей лякала
І все, мов помелом, мела.
Ця звалась діва  —  цар Камилла,
До пупа жінка, там  —  кобила,
Кобилячу всю мала стать:
Чотирі ноги, хвіст з прикладом,
Хвостом моргала, била задом,
Могла і говорить, і ржать.

132.
Коли чував хто о Полкані,
То це була його сестра;
Найбільш блукали по Кубані,
А рід їх вийшов зза Дністра.
Камилла  —  страшна войовниця
І зиахурка і чарівниця,
І скора на бігу була;
Чрез гори і річки плигала,
Із лука мітко в ціль стріляла,  — 
Багацько крови пролила.

133.
Така-то збірниця валилась,
Енея щоб побити в пух;
Уже Юнона де озлилась,
То там запри кріпкенько дух
Жаль, жаль Енея-неборака,
Коли його на міль, як рака,
Зевес допустить посадить!...
Чи він ввильне од сей напасти,
Побачимо те в пятій части
Коли удасться змайстерить.

0

18

Частина Ѵ.

1.
Біда не по деревах ходить,
І хтож її не скоштував?
Біда біду, говорять, родить,
Біда для нас  —  судьби устав!
Еней в біді  —  як птичка в клітці,
Заплутався, мов рибка в сітці,  — 
Терявся в думах молодець.
Ввесь світ, здавалось, зговорився,
Ввесь мир на його напустився.
Щоб розорить його вкінець.

2.
Еней ту бачив страшну тучу,
Що на його війна несла;
В ній бачив гибель неминучу
І мучивсь страшно, без числа.
Як хвиля хвилю проганяла,
Гак думка думку пощибала,  — 
К Олимпським руки простягав,
Надеждою хоть підкреплявся,
Но переміни він боявся
І дух його ізнемогав.

3.
Ні ніч його не вгамувала,
Він о війні все сумував;
І вся коли ватага спала,
То він по берегу гуляв,
Хоть з горя сильну ізнемігся.
Мов простий, на піску улігся,
Та думка спати не дала.
Скажіть  —  тоді чи дуже спиться,
Як доля против нас яриться
І як для нас фортуна зла?

4.
О сон! з тобою забуваєм
Все горе і свою напасть,
Чрез тебе сили набіраєм,
Без тебеж мусілиб пропасть.
Ти ослабівших укріпляєш,
В тюрмі невинних утішаєш,
Здодіїв снищами страшиш;
Влюбленних ти до-купи зводиш,
Злі замисли к добру приводиш:
Пропав  —  од кого ти біжиш!...

5.
Енея мислі турбували,
Но сон таки своє бере:
Плесні сили в кім охляли,
В тім дух не швидко, та замре.
Еней заснув і бачить снище:
Пред ним стоїть старий дідище,
Обшитий ввесь очеретом;
Він був собі ковтуноватий,
Сідий, в космах і пелехатий,
Зігнувсь, підпершися ціпком.

6.
„Венерин сину! не жахайся,“
Дід очеретяний сказав:
„І в смуток дуже не вдавайся,
„Ти гіршії біди видав;
„Війни крівавой не страшися,
„А на Олимпських положися,
„Вони все злеє оддалять.
„А що мої слова до діла  — 
„Лежить свиня під дубом біла
„І тридцять білих поросят.

7.
„На тім то берлозі свиноти
„Іул построїть Албу-град,
„Як тридесять промчаться годи,
„3 Юноною як зробить лад.
„Єднаковож сам не плошайся,
„3 Аркадянами побратайся:
„Вони Латинцям вороги;
„Троянців з ними як з'єднаєш,
„Тоді і Турна осідлаєш,
„Все військо вибєш до ноги.

8.
„Вставай, Енею! годі спати!
„Вставай і Богу помолись,
„Мене ти мусиш также знати:
„Я Тибр старий!  —  ось придивись
„Я тут водою управляю,
„Тобі я вірно помагай,
„Я не прочвара, не упир.
„Тут буде град над городами  — 
„Поставлено так між богами...“
Сказавши це, дід в воду нир.

9.
Еней пробуркався, схопився
І духом моторніший став;
Водою Тибрською умився,
Богам молитви прочитав.
Велів два човни знаряжати
Т сухарями запасати,
І воїнів туди сажать,  — 
Як млость пішла по всьому тілу:
Свиню уздрів під дубом білу
І тридцять білих поросят.

10.
Звелів їх зараз поколоти
І дать Юноні на обід,
Щоб цею жертвою свиноти
Себе ізбавити од бід.
Потім в човни метнувсь хутенько,
Поплив по Тибру вниз гарненько  — 
К Евандру помочі просить;
Ліси, вода, піски зумились,
Які це два човни пустились
З одвагою по Тибру плить.

11.
Чи довго плив Еней  —  не знаю,
А до Евандра він доплив;
Евандр, по давньому звичай,
Тоді для празника курив,
З Аркадянами веселився,
Над варенухою трудився,
І хміль в їх головах бродив.
І тільки що човни уздріли,
То всі злякалися без міри,
Один к Троянцям підступив.

12.
„Чи по неволі, чи по волі?“
Кричить Аркадський їм горлань:
„Родились в небі ви, чи долі?
„Чи мир нам везете, чи брань?“
„Троянець я, Еней одважний,
„Латинців ворог я присяжний,“
Еней так з човна закричав:
„Іду к Евандру погостити,
„На перепутті одпочити,
„Евандр цар добрий, я чував.“

13.
Евандра син, Паллант вродливий,
К Енею зараз підступив,
Оддав поклон дружелюбивий,
До батька в гості попросив.
Еней з Паллантом обнімався
І в його приязнь засталявся.
Потім до лісу почвалав,
Де гардував Евандр з попами,
Зо старшиною і панами.
Еней Евандрові сказав:

14.
„Хоть ти і Грек, та цар правдивий,
„Тобі Латинці вороги;
,Я твій товариш буду щирий,
„Латинці і мені враги.
„Тепер тебе я супплікую
„Мою уважить долю злую
„І постояти за Троян.
„Я  —  кошовий Еней Троянець,
„Скитаюсь по миру, мов ланець,
„По всім товчуся берегам.

15.
„Прийшов до тебе на одвагу,
„Не думавши, як приймеш ти;
„Чи буду пити мед, чи брагу?
„Чи будем ми собі брати?
„Скажи, і руку на в завдаток,
„Котора, бач, не трусить схваток
„І самих зліших нам врагів.
„Я маю храбрую дружину
„Терпівших гіркую годину
„Од злих людей і од богів.

16.
„Мені найбільше доїдає
„Рутульський Турн, собачий син;
„І лиш гляди, то і влучає,
„Щоб згамкати мене, як блин.
„Так лучче в сажівці втоплюся,
„І лучче очкуром вдавлюся,
„Ніж Турнові я покорюсь.
„Фортуна не в його кишені;
„Турн побува у мене в жмені:
„Дай поміч  —  я з ним потягнусь!“

17.
Евандр мовчав і прислухався,
Слова Енеєві ковтав;
То ус крутив, то осміхався,
Енеєві одвіт цей дав:
„Еней Анхизович, сідайте!
„Турбації не заживайте,
„Бог милостив для грішних всіх;
„Дамо вам війська в підпомогу
„І провіянту на дорогу,
„І грошеняток з якийсь міх.

18.
„Не поцурайтесь хліба-соли,
„Борщу скоштуйте, галушок;
„Годуйтесь, кушайте доволі,
„А там з труда до подушок.
„А завтра, як начне світати,
„Готово військо виступати,
„Куди ви скажете, в поход;
„3а мной не буде остановки,
„Я з вами не роблю умовки:
„Люблю я дуже ваш народ.“

19.
Готова страва вся стояла,
Спішили всі за стіл сідать;
Хоть деяка позастивала,
Що мусіли підогрівать.
Просілне з ушками, з грінками,
І юшка з хляками, з кишками,
Телячий лизень тут лежав;
Ягни і до софорку кури,
Печені різної три ґури,
Багацько ласих тож потрав.

20.
Де їсться смачно, тим і пється,  — 
Од земляків я так чував;
На ласеє куток найдеться,
Еней з своїми не дрімав.
І правда, гості доказали,
Що жить вони на світі знали:
Пили за жизнь, за упокой;
Пили здоровя батька з сином,
І ґоль-голь-ґоль, мов клин за клином,
Кричать заставив на розстрой.

21.
Троянці няні розбрехались
І чванилися без пуття,
З Аркадянками женихались,
Хто так, а хто і не шутя.
Евандр точив гостям розкази:
Хвалив Іраклові прокази,
Як злого Кака він убив;
Якії Как робив розбої
І що для радости такої
Евандр і празник учредив.

22.
Всі к ночі так перепилися,
Держались ледве на ногах;
І на ніч в город поплелися,
Які іти були в силах.
Еней в керею замотався,
На задвірку хропти уклався,
Евандр же в хату рачки ліз;
І там під прилавком зігнувшись
І цупко в бурку завернувшись,
Захріп старий во ввесь свій ніс.

23.
Як ніч покрила пеленою
Тверезих, пяних  —  всіх людей;
Як хріп Еней од перепою,
Забувши о біді своєй  — 
Венера без спідниці, боса,
В халатику, простоволоса
К Вулкану підтюпцем ішла;
Вона тайком к Вулкану кралась,
Неначе з ним і не вінчалась,
Мов жінкой не його була.

24.
А все то хитрість єсть жіноча,
Новинкою щоб підмануть;
Хоть гарна як, а все охоча
Іще гарнішою щоб буть.
Венера пазуху порвала
І так себе підперезала,
Що вся на виставці була:
Косинку нарошно згубила,
Груднину так собі одкрила,
Що всякогоб з ума звела.

25.
Вулкан-коваль тоді трудився,
Зевесу блискавку кував;
Уздрів Венеру, затрусився,
Із рук і молоток упав.
Венера зараз одгадала,
Що в добрий час сюди попала,
Вулкана в губи зараз  —  черк!
На шию скочила, повисла,
Вся опустилась, мов окисла,
Білки під лоб  —  і світ померк...

26.
Уже Вулкан розмяк, як каша,
Венера те собі на ус:
За діло ну: бере, бач, наша!
Тепер під його підобюсь.
„Вулкасю милий, уродливий!
„Мій друже вірний, справедливий!
„Чи дуже любиш ти мене?“
„Люблю, люблю, божусь кліщами,
„Ковадлом, молотом, міхами,
„Все рад робити для тебе!“

27.
І прилабузнивсь до Киприди,
Як до просителя писець.
Їй корчив різні милі види,
Щоби достать собі ралець.
Венера зачала благати
І за Енеєчка прохати,
Вулкан йому щоб допоміг:
Енеєві зробив би збрую
Із сталі, міді, золотую  — 
Такую, щоб ніхто не зміг.

28.
„Для тебе?... ох, моя ти плітко!“
Вулкан задихавшись сказав:
„Зроблю не збрую  —  чудо рідке,
„Ніхто якого не видав;
„Палаш, шишак, панцир зо щитом  — 
„Все буде золотом покрито.
„Як тульськії кабатирки;
„Насічка з черню, з образками
„І з кунштиками, і з словами,
„Скрізь будуть брязкальця, дзвінки.“

29.
А щож  —  не так тепер буває
Проміж жінками і у нас?
Коли чого просити має,
То добрий одгадає час
І к чоловіку пригніздиться,
Прищулиться, приголубиться,
Цілує, гладить, лескотить,
І всі сустави розшрубує,
І мізком так завередує,
Що цей для жінки все творить.

30.
Венера в облако обвившись,
Махнула в Пафос оддихать,
Од всіх в світелці зачинившись,
Себе там стала розглядать.
Краси помяті розправляла,
В волоссі кудрі завивала,
Ну пятна водами мочить.
Венера, як правдива мати,
Для сина рада все оддати,
З Вулканом рада в кузні жить.

31.
Вулкан до кузні дочвалавши,
Будить зачав всіх ковалів;
Свинець, залізо, мідь зібравши,
Все гріти зараз ізвелів.
Міхи престрашні надимають,
Огонь великий розпаляють
Пішов тріск, стук од молотів.
Вулкан потіє і трудиться,
Всіх лає, бє, пужа, яриться,
К роботі приганя майстрів.

32.
І сонце злізло височенько,
Уже час сьомий ранку був,
Уже закушував смачненько;
Хто добре пінної лигнув;
Уже онагри захрючали,
Ворони, горобці кричали,
Сиділи в лавках крамарі;
Картьожники же спать лягали,
Фіндюрки щоки підправляли,
В суди пішли секретарі.

33.
А наші з хмелю потягались,
Вчорашній мордував їх чад;
Стогнали, харкали, смаркались,
Ніхто не був і світу рад.
Не дуже рано повставали
І льодом очі протирали,
Щоб освіжитись на часок.
Потім взялись за оковиту
І скликали річ посполиту  — 
Поставить, як іти в поход.

34.
Тут скілька сотень одлічили
Аркадських жвавих парубків
І в ратники їх назначили;
Дали їм, в сотники панів,
Дали значки їм з хоругвою,
Бунчук і бубни з булавою,
Списів, мушкетів, палашів,
На тиждень сала з сухарями,
Барильце з срібними рублями,
Муки, пшона, ковбас, коржів.

35.
Евандр Палланта підозвавши,
Такі слова йому сказав:
„Я рать Енею в поміч давши,
„Тебе начальником назвав.
„А доки в паці будеш грати?
„3 дівками день і ніч ганяти
„І красти голубів у всіх?
„Одважний Жид грішить і в школі,  — 
„Іди лиш послужи на полі;
„Ледащо син  —  то батьків гріх.

36.
„Іди служи, годи Енею,
„Він зна воєнне ремесло;
„Умом і храбрістю своєю,
„В опрічнеє попав число.
„А ви, Аркадці  —  ви не труси,
„Давайте всім і в ніс, і в уси,
„Паллант мій  —  ваш єсть отаман,
„За його бийтесь, умірайте.
„Енеєвих врагів карайте,
„Еней мій сват, а ваш гетьман.

37.
„А вас, Анхизович, покорно
„Прошу Палланта доглядать;
„Воно "хоть парубя, неспорно,
„Уміє і склади читать,
„Та дурень, молоде, одважне,
„В бою як буде необачне,
„То може згинуть неборак;
„Тоді не буду жить чрез сил
„Живцем полізу я в могилу,
„Ізгину, без вода мов рак.

38.
„Беріте рать, ідіте з Богом,
„Нехай Зевес вам помага!“
Тут частувались за порогом,
Евандр додав такі слова:
„Зайдіть к лидійському народу,
„Вони послужать вам в пригоду,
„На Турна підуть воювать.
„Мезенпй їх тіснить, зжимає,
„На чинш нікого не пускає,  — 
„Готові зараз бунт піднять.“

39.
Пішли, розвивши короговку,
І сльози молодіж лила:
Хто жінку мав, сестру, ятровку,
У инших милая була.
Тоді найбільш нам допікає,
Коли зла доля однімає,
Що нам всього миліше єсть.
За милу все терять готові:
Клейноти, животи, обнови.
Одна дорожче милой  —  честь!

40.
І так, питейним підкрепившись,
Утерли сльози із очей;
Пішли, марш сумно затрубивши;
Перед же тип сам пан Еней.
Їх первий марш був до байраку,  — 
Прийшовши стали на биваку,
ЄнеЙ порядок учредив.
Паллант по армії дижурив,
Трудивсь, всю ніч очей не жмурив;
Еней тож по лісу бродив.

41.
Як в північ самую глухую
Еней лиш тільки став дрімать,
Побачив хмару золотую,
Свою на хмарі гарну мать.
Венера білолика, красна,
Курносенька, очима ясна
І вся як з кровю молоко;
Духи од себе ізпускала
І збрую чудную держала,  — 
Явилась так перед синком.

42.
Сказала: „милий, на, Енею.
„Ту збрую, що кував Вулкан;
„Коли себе устроїш нею,
„То струсить Турн, Бова, Полкан;
„До збруї що не доторкнеться,
„Все зараз ламнеться і гнеться,
„Її і куля не бере;
„Устройсь, храбруй, коли, рубайся
„І на Зевеса полагайся,
„То носа вже ніхто не втре.“

43.
Сказавши, аромат пустила:
Васильки, мяту і амбре;
На хмарі в Пафос покотила.
Еней же збрую і бере,
Її очима пожирає,
На себе панцир натягає,
Палаш до бона привязав;
На-силу щит підняв чудесний,  — 
Нелегкий був презент небесний!
Еней роботу розглядав:

44.
На щиті, в самій середині,
Під чернь, з насічкой золотой,
Конала муха в павутині,
Павук торкав її ногой.
Пооддаль був малий Телешик:
Вій плакав і лигав кулешик
До його кралася змія
Крилатая, з сімю главами,
З хвостом в верству, страшна, з рогами,
А звалася  —  Жеретія.

45.
Вокруг же щита на заломах,
Найлуччі лицарські діла
Були бляховані в персонах
Іскусно, живо, без числа:
Котигорох, Іван Царевич,
Кухарчич, Сучич і Налетич,
Услужливий Кузьма-Демян;
Кощій з прескверною ягою,
І дурень з ступою новою,
І славний лицар Марципан.

46.
Так пан Еней наш знаряжався,
Щоб дружби Турну доказать;
Напасть на ворогів збірався,
Знанацька копоти їм дать.
Но зла Юнона не дрімає,
На вильот умисли всі знає,  — 
Упять Ірисю посила:
Як можна, Турна роздрочити,
Против Троянців насталити,
Щоб викоренив їх до тла.

47.
Ірися  —  виль, скользнула з неба,
До Турна в північ шусть в намет;
Він дожидавсь тоді вертепа,
Хлистав з нудьги охтирський мед.
К Лависі од любви був в горі,
Топив печаль в питейнім морі.
Так в армії колись велось:
Коли влюбився, чи програвся,
То пуншу хлись  —  судьба поправся!
Веселля в душу і влилось!

48.
„А що?“ Ірися щебетала:
„Сидиш без діла і клюєш?
„Чи це на тебе лінь напала?
„Чи все Троянцям оддаєш?
„Коту гладкому не до мишки:
„Не втне, бачу, Панько Оришки!
„Хтоб сподівавсь, що Турн бабак!...
„Тобі не хист з Енеєм биться;
„Не хист з Лавинієй любиться,
„Ти, бачу, здатний бить собак.

49.
„Правдивий воїн не дрімав,
„Без просипу же і не пє;
„Мудрує, дума, розглядає,
„Такий і ворогів побє.
„Ну, к чорту, швидче охмеляйся,
„Збірать союзних поспішайся,
„На нову Трою напади.
„Еней в чужих землях блукає,
„Дружину в поміч набірає,
„Не оплошай тепер  —  гляди!...“

50.
Сказавши, столик ізвалила,
Шкереберть к чорту все пішло;
Пляшки і чарочки побила,
Пропало все, як не було.
Зробився Турн несамовитий,
Ярився, лютував неситий,
Троянськой крови забажав.
Всі страсти в голову стовкнулись,
Любов і ненависть прочнулись:
„На штурм, на штурм!“ своїм кричав.

51.
Зібрав і кінних, і піхотних
І всіх для битви шикував;
І розбишак самих одборних
Під кріпость задирать послав.
Два корпуса до-купи звівши,
А на зикратого сам сівши,
На штурм їх не веде, а мчить;
Мезап, Талес в другім отряді
Пішли од берега к ограді,
Побить Троянців всяк спішить.

52.
Троянці в кріпості запершись,
Єнея ждали вороття;
З нещастям тісно пообтершись,
Біду встрічали, мов шутя.
Побачившиж врагів напори,
У башт прибавили запори
І на валу всі залягли;
В віконця з будок виглядали
І носа вон не виставляли,
Шептались і люльки тягли.

53.
У них поставлено в громаді:
Коли на їх пан Турн напре,
То всім сидіть в своїй ограді,
Нехай же штурмом вал бере.
Троянці так і учинили:
На вал колоддя накотили
І різний приправляли вар  — 
Олію, дьоготь кипитили,
Живицю, оливо топили,
Хто лізтиме, щоб лить на твар.

54.
Турн в міру к валу приступивши,
Скрізь на зикратому гасав;
В розсипку кінних розпустивши,
Сам, як опарений, кричав:
„Сюди, трусливії Троянці,
„На бій, шкідливії поганці!
„Зарились в землю, мов кроти!...
„Де ваш Еней  —  жіночий празник?
„Пряде з бабами набалдашник!
„Не лепсько виглянуть сюди?...“

55.
І всі його так підкомандні
Кричали, лаяли Троян;
Робили глузи їм досадні,
Гірш нівечили, як циган.
Пускали тучами к ним стріли,
А деякі були так смілі,
Що мали перескочить рів.
Троянці уха затикали,
Рутульців лайки не вважали,
Хоть битись всякий з них готів.

56.
Турн з серця скреготав зубами,
Що в кріпості всі ні-гугу;
А стін не розібєш лобами,
Зпосилку гнися хоть в дугу.
Злість, кажуть, сатані сестриця,  — 
Хоть може це і небилиця,
А я скажу, що може й так:
Од злости Турн те компонує,
Мов сатана йому диктує,
Сам чорт заліз в його кабак.

57.
Од злости Тури осатанівши,
Велів багаття розводить,
І військо к берегу привівши,
Казав троянський флот спалить,
Всі принялися за роботу,  — 
На злеє всякий ма охоту!  — 
Огні помчалися к водам.
Хто жар, хто губку з сірниками,
Хто з головней, хто з фітілями
Погибель мчали кораблям.

58.
Розжеврілось і закурилось,
Блакитне полумя взвилось;
Од диму сонце закоптилось,
Курище к небу донеслось.
Боги в Олимпі стали чхати:
Турн їм ізволив тимфи дати,
Богинь напав від чаду дур;
Дим очі їв, лилися сльози,
З нудьги скакали так, як кози,
Зевес сам був, мов винокур.

59.
Венеруж за душу щипало,
Що з флотом поступили так;
Од жалю серце замірало,
Що сяде син на міль, як рак.
В жалю, в сльозах і в гіркім смутку
Богиня сіла в просту будку.
На передку сів купидон;
Кобила їх везе кривая,
Цибелла де жила старая.
Щоб цій язі оддать поклон.

60.
Цибелла,  —  знають во всіх школах,
Що матіррю була богів,  — 
Із молоду була не промах,
Колиж як стала без зубів,
То тільки на печі сиділа,
З кулешиком лемішку їла
І не мішалася в діла.
Зевес їй оддавав повагу
І посилав од столу брагу,
Яку Юнона лиш пила.

61.
Венера часто докучала
Зевесу самою бридней,
За те в немилость і попала,
Що нільзя показать очей.
Прийшла Цибеллу умоляти
І мусіла їй обіщати
Купити збитню за алтин,
Щоб тільки Зевса умолила,  — 
Вступиться за Троян просила,
Щоб флота не лишився син.

62.
Цибелла же була ласуха,
Для збитню рада хоть на все:
До тогож страшна говоруха,
О всякій всячині несе.
Стягли її на-силу з печі,
Взяв купидон к собі на плечі,
В будинки к Зевсу і поніс.
Зевес свою уздрівши неню,
Убгав ввесь оселедець в жменю,
Насупив брови, зморщив ніс.

63.
Цибелла перше закректала,
А послі кашлять начала,
Потім у пелену смаркала
І дух упять перевела.
„Сатурнович, змилосердися.
„3а рідную свою вступися!“
К Зевесу шокала стара:
„Безсмертних смертні не вважають
„І тільки що не бють, а лають,  — 
„Осрамлена моя гора!“

64.
„Мою ти знаєш гору Іду
„І ліс, де з капищем олтар?
„3а них несу таку обиду,
„Якой не терпить твій свинар!
„На зруб я продала Троянцям,
„Твоїм молельщикам, підданцям,
„Дубків і сосен  —  строїть флот.
„Твої уста судьбам, веліли,
„Були щоб Ідські брусся цілі,
„Нетліннії од рода в род.

65.
„Зиркниж тепер на тибрські води,
„Дивись, як караблі горять!
„Їх палять Турнові уроди,
„Тебе і всіх нас кобенять.
„Спусти їм  —  то таке закоють,
„І власть твою собі присвоють
„І всім дадуть нам кісіля;
„Сплюндрують ліс, розриють Іду;
„Менеж, стару, убють, мов гниду,
„Тебе прогонять відсіля.“

66.
„Та не турбуйтесь, пані-матко!“
Зевес з досадою сказав:
„Провчу я всіх  —  і буде гладко;
„Анахтем вічний  —  Турн пропав!“
Зиркнув, мигнув, махнув рукою
Над Тибром, чудною рікою  — 
Всі вростіч караблі пішли;
Як гуси, в воду поринали,
Із караблів  —  сирени стали
І різні пісні подняли.

67.
Рутульське військо і союзне
Дріжало од таких чудес;
Злякалось племя все окружне,
Мезап дав драла і Талес.
Пороснули і Рутуляни,
Як од дощу в шатер цигани,
А тільки Турн один оставсь,
Утікачів щоб переняти,
Щоб чудо їм розтолкувати,
По всіх усюдах сам совавсь.

68.
„Ребятушки,  —  кричав,  —  постійте!
„Цеж ласка божая я для нас;
„Одкиньте страх і не робійте,
„Прийшлось сказать Енею: пас!...
„Чого вогнем ми не спалили,
„То боги все те потопили,
„Тепер Троянці в западні.
„Живцем в землі їх загромадим,
„Разком на той світ одпровадим,
„Богів це воли, вірте мні.“

69.
Великії у страха очі...
Вся рать неслась, хто швидче зміг.
Назад вертатись неохочі,
Всі бігли, аж не чули ніг.
Оставшись Тури один маячив,
Нікого вкруг себе не бачив,
Стьогнув зикратого хлистом.
І шапку на очі насунув,
Бо всі лопатки в лагер дунув,
Що коник аж вертів хвостом.

70.
Троянці ізза стіп дивились,
Пан Тури як з військом тягу дав;
Перевертням морським чудились,
На добре всяк те толкував.
Но Турнові не довіряли,
Троянці правило це знали:
В війні з врагами не плошай:
Хоть утіка  —  не все женися;
Хоть мов і трусить  —  стережися:
Скиксуєш раз  —  тоді прощай!

71.
Для ночі вдвоє калавури
На всіх поставили баштах,
Ліхтарні вішали на шнури,
Ходили рунди по валах.
В обозі Турна тихо стало
І тільки-тільки що блищало
Од слабих блідних огоньків.
Браги троянські почивали,
Од трусів вилазки не ждали;
Оставмож цих хропти соньків.

72.
У главной башти на сторожі
Стояли Евріал і Низ;
Хоть молоді були, та гожі
І кріпкі, храбрі, як харциз;
В них кров текла хоть не троянська,
Якась чужая  — бісурманська,
Та в службі вірні козаки.
Для бою їх, спіткав прасунок,
Пішли к Енею на вербунок;
Булиж обидва земляки.

73.
„А що як, викравшись помалу,
„Забратися в рутульський стан?“
Шептав Низ в ухо Евріалу:
„То каші наварилиб там!...
„Тепер вони сплять з перепою,
„Не дриґне ні один ногою,
„Хоть всім їм горла переріж.
„Я думаю туди пуститься,
„Перед Енеєм заслужиться
„І сотню посадить на ніж.“

74.
„Як  —  сам? мене оставиш?“
Спитався Низа Евріал:
„Ні! перше ти мене удавиш,
„Щоб я од земляка одстав!
„Від тебе не одстану зроду,
„3 тобою рад в огонь і в воду,
„На сто смертей піду з тобой.
„Мій батько був сердюк опрічний,
„Мовляв  —  нехай покой му вічний:  — 
„Умри на полі, як герой.“

75.
„Пожди і пальцем в лоб торкнися“,
Товаришові Низ сказав:
„Не все вперед  —  назад дивися,
„Ти з лицарства глузд потеряв.
„У тебе мати єсть старая,
„Без сил і в бідності, слабая,
„То і повинен жить для ней:
„Одна оставшись без приюту,
„Яку потерпить муку люту,
„Таскавшись між чужих людей!

76.
„От я  —  так чисто сиротина,
„Росту, як при шляху горох;
„Без нені, без отця дитина,
„Еней отець, а неня  —  Бог...
„Іду хоть за чужу отчизну,
„Не шаль нікому, хоть ізслизну,
„А память вічну заслужу.
„Тебеж до жизни рідна вяже,
„Убють тебе  —  вона в гріб ляже;
„Живи для неї, я прошу“.

77.
„Розумно, Низ, ти розсуждаєш,
„А о повинності мовчиш,
„Которую сам добре знаєш,
„Меніж зовсім другу твердиш.
„Де общеє добро в упадку,
„Забудь отця, забудь і матку,
„Лети повинність ісправлять;
„Як ми Енею присягали,
„Для його служби жизнь оддали,
„Тепер не вільна в жизні мать.“

78.
„Іноси!“  —  Низ сказав, обнявшись
Со Евріалом земляком,
І за руки любенько взявшись,
До ратуші пішли тишком.
Іул сидів тут з старшиною,  — 
Змовлялись, завтра як до бою
Достанеться їм приступать.
Як ось ввійшли два парубійки,
У брам змінившися од стійки,
І Низ громаді став казать:

79.
„Був на часах я з Евріалом,
„Ми пильнували супостат:
„Вони тепер всі сплять повалом,
„Уже огні їх не горять.
„Дорожку знаю я окромну,  — 
„В нічну добу, в годину сонну,
„Прокрастись можна поуз стан
„І донести пану Енею,
„Як Турн злий з челяддю своєю
„На нас налазить, мов шайтан.

80.
„Коли зволяєтесь  —  веліте
„Нам з Евріалом попитать;
„Чкурнем  —  і поки сонце зійде,
„Енея мусим повидать.“
„Якаж одвата в смутне время!
„Так не пропало наше племя!“  — 
Троянці всі тут заревли,
Одважних стали обнімати,
Їм дякувать і цілувати,
І красовулю піднесли.

81.
Іул, Енеїв як наслідник,
Похвальну рацію сказав,
І свій палаш, що звавсь побідник,
До боку Низа привязав.
Для милого же Евріала
Не пожалів того кинжала,
Що батько у Дидони вкрав,
І посулив за їх услугу
Землі, овець і дать по плугу,
В чиновні вивесть обіщав.

82.
Цей Евріал був молоденький:
Так, годів з девятнадцять мав;
Де усу буть, пушок мякенький
Біленьку шкуру пробивав;
Та був одвага і завзятий,
Силач, козак лицарковатий,
Но пред Іулом прослезивсь.
Бо з матіррю він розставався,
Ішов на смерть і не прощався,  — 
Козак природі покоривсь.

83.
„Іул Енеєвич! не дайте
„Пань-матці вмерти од нужди,
„Їй будьте сином, помагайте
„І заступайте від вражди,
„Од бід, напраснини, нападку;
„Ви сами мали пані-матку,
„То в серці маєте і жаль;
„Я вам старую поручаю,
„За вас охотно уміраю“,  — 
Так мовив чулий Евріал.

84.
„Не бійся, добрий Евріале“,
Іул йому цей дав одвіт:
„Ти служиш нам не за пропале,
„На смерть несеш за нас живіт,
„Твоїм буть братом не стижуся
„І пеню заступать кленуся,
„Тебе собою заплачу:
„Пайок, одежу і кватиру,
„Пшона, муки, яєць і сиру
„По смерть в довольстві назначу.“

85.
І так, одважна наша пара
Пустилася в рутульський стан.
На те і місяць вкрила хмара,
І поле вкрив густий туман.
Було це саме о-півночі;
Рутульці спали, скільки мочі,  — 
Сивуха сну їм піддала;
Роздягтися, порозкладались,
В безпечності не сподівались
Ні од кого ніяка зла.

86.
І часовії на мушкетах
Поклавшись, спали на заказ;
Хропли всі няні на пікетах,
Тут їх застав послідній час!
Переднюю побивши стражу,
Полізли в стан варити кашу.
Низ тут товаришу сказав:
„Приляж к землі ти для підслуху,
„А я задам Рутульцям духу;
„Гляди, щоб нас хто не спіткав.“

87.
Сказавши, першому Раменту
Головку буйную одтяв;
Не дав зробить і тестаменту,
К чортам його на вік послав.
Цей на руках знав ворожити,
Кому знав скільки віку жити,
Та не собі він був пророк.
Другим ми часто пророкуєм,
Як знахурі, чуже толкуєм,
Собіж шукаєм циганок.

88.
А послі Ремових він воїв
По одному всіх подушив
І блюдолизів, ложкомоїв
Вирах, в дребезги перемізжив.
Намацавшиж самого Рема,
Потиснув, мов Хому Ярема,
Що й очі вискочили преч:
Вхвативсь за бороду кудлату
І злому Трої супостату
Макітру одділив од плеч.

89.
Вблизі тут був намет Серрана,
На цього Низ і наскакав;
Він тільки то роздягсь з каптана
І смачно по вечері спав.
Низ шаблею мазнув по пупу,
Зад з головою сплющив в купу,
Що із Серрана вийшов рак;
Бо голова між ніг вплелася,
А задня вгору піднялася,  — 
Умер фигурно неборак!

90.
І Евріал, як Низ возився.
То не гулявши, простояв;
Він также к сонним докосився,
Врагів на той світ одправляв.
Колов і різав без розбору
І як ніхто не мав з ним спору,
То поравсь, мов в кошарі вовк;
І виборних, і підпомощних,
І простих, і старших вельможних  — 
Хто ни попавсь, того і товк.

91.
Попався Ретус Евріалу,
Цей не зовсім іще заснув;
Приїхавши од Турна з балу,
Пальонки дома ковтонув
І тільки-тільки забувався,
Як Евріал к йому підкрався
І просто в рот кинжал уткнув,
І приколов його, як квітку,
Що баби колють на намітку,  — 
Тут Ретус душу ізригнув.

92.
Наш Евріал остервенився,
Забув, що на часок зайшов,
В намет к Мезапу був пустився.
Там можеб смерть собі найшов;
Но повстрічався з другом Низом,
З запальчивим, як сам, харцизом.
Цей Евріал а удержав.
„Покиньмо кров врагам пускати.
„Пора нам відсіль уплітати“,
Низ Евріалові сказав.

93.
Як вовк овець смиренних душить,
Коли в кошару завіта,
Курчатам тхір головки сушить,
Без крику мізок висмокта;
Як добре время угодивши
І сіркою хлів накуривши,
Без крику крадуть слимаки
Гусей, качок, курей, индиків
У Гевалів і Аммаликів,
Що роблять часто і дяки,  — 

94.
Так наші смілії вояки
Тут Мовчки проливали кров;
Од ней краснілися, мов раки,
За честь і к князю за любов.
Любов к отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильніша од гармат,
Там жизнь  —  алтин, а смерть  —  копійка,
Там лицар  —  всякий парубійка,
Козак там чортові не брат.

95.
Так порався Низ з Евріалом,
Дали Рутульцям накарпас;
Земля взялась од крови калом
Поляк піднявсяб по сам пас,
Но наші по крові бродили,
Мов на торгу музик водили
І убірались на простор,  — 
Щоб швидче поспішить к Енею
Похвастать храбрістю своєю
І Турнів розказать задор.

96.
Уже із лагеря щасливо
Убрались наші смільчаки;
Раділо серце нетрусливо,
Жвяхтіли мокрі личаки,
Із хмари місяць показався
І од землі туман піднявся,
Все віщувало добрий путь.
Як ось Волсент гульк із долини
З полком латинської дружини...
Біда! як нашим увильнуть?

97.
Дали як-раз до лісу тягу,
Бистріше бігли од хортів;
Спасались бідні на одвагу,
Від супостатів, ворогів.
Так пара горличок невинних
Летять спастись в лісах обширних
Од злого кібчика когтей.
Но зло, назначене судьбою,
Слідитиме скрізь за тобою,
Не утечеш за сто морей.

98.
Латинці до лісу слідили
Одважних наших розбишак
І часовими окружили,
Що з лісу не шмигнеш ніяк;
А часть розсипавшись по лісу,
Піймали одного зарізу:
То  —  Евріала молодця.
Тоді Низ на вербу збірався,
Як Евріал врагам попався,
Мов між вовків плоха вівця.

99.
Низ  —  глядь і бачить Евріала,
Що тішаться ним вороги;
Важка печаль на серце пала,
Кричить к Зевесу: „помоги!“
Копє булатне направляє,
В Латинців просто посилає,
Сульмону серце пробива.
Як сніп, на землю повалився,
Не вспів і охнуть, а скривився,
В послідній раз Сульмон зіва.

100.
Вслід за конєм стрілу пускає
І просто Тагові в висок,
Душа із тіла вилітає,
На жовтий пада труп пісок.
Волсент утратив воїв пару,
Клене невидимую кару
І в ярості, як віл, реве:
„За кров Сульмонову і Тага
„Умрещ, проклята упиряга!
„За ними вслід пошлю тебе."

101.
І замахнувсь на Евріала,
Щоб знять головку палашем;
Тут храбрість Низова пропала,
І серце стало кулішем.
Біжить, летить, кричить що сили
„Пеккатум робиш, фратер милий,
„Невинному морс задаєш:
„Я стультус, лятро, розбишака.
„Неквіссімус і гайдамака;
„Постій! невинную кров ллєш.“

102.
Но замахнувшись, не вдержався  — 
Волсент головку одчесав;
Головка мов кавун качався;
Язик невнятно белькотав.
Уста коральні посиніли,
Румяні щоки поблідніли,
І білий цвіт в лиці пожовк;
Закрилися і ясні очі,
Покрились тьмою вічной ночі,
На віки милий глас умовк.

103.
Уздрівши Низ труп Евріала,
Од ярости осатанів;
Всіх злостей випустивши жала,
К Волсенту просто полетів.
Як блискавка проходить тучу,
Він так пробіг врагів між кучу
І до Волсента докосивсь;
Схватив його за чуб рукою,
Меч в серце засадив другою,
Волсент і духу тут пустивсь.

104.Як искра пороч запаливши,
Сама з ним вкупі пропада  — 
Так Низ Волсентія убивши,
І сам лишився живота;
Бо всі на його і напали,
На смерть звертіли і зімяли
І голову зняли з плечей.
Так кончили жизнь козарлюги,
Зробивши славнії услуги
На вічність памяти своєй.

105.
Латинці зараз ізробили
Аби-як мари із дрючків;
На них Волсента положили
І понесли до земляків.
А буйні голови поклали
В мішок і теж з собой помчали,
Мов пару гарних дубівок.
Но в лагері найшли різниці,
Лежали битих мяс копиці,
Печінок, легкого, кишок.

106.
Як тільки що восток зардівся,
Світилка Фебова зійшла  — 
То Турн тоді уже наївся,
Упять о битві помишляв.
Велів тревогу бить в клепало,
Щоб військо к бою виступало  — 
Оддать Троянцям з баришком
За зроблену вночі потіху;
Для більшогож з Троянців сміху
Велів взять голови з мішком.

107.
Свогож держася уговору,
Троянці в кріпості сидять,
Забилися, мов миші в нору,
Лукаву кішку як уздрять.
Но дать одпор були готові
І до остатней каплі крови
Свою свободу боронить
І нову Трою защищати,
Рутульцям перегону дати
І Турна лютість осрамить.

108.На перву Рутулян попитку
Троянці так дали в одвіт,
Що Турн собі розчухав литку,
Од стиду скорчило живіт.
Звелів з досади, гніву, злости,
На глум підняти мертві кості,
На щогли голови наткнуть
Нещасних Низа з Евріалом
Перед самим троянським валом,
Щоб цим врагів своїх кольнуть.

109.
Троянці зараз одгадали,
Чиї то голови стремлять;
Од жалю сльози попускали,
Таких лишившись парубят.
Об мертвих вість скрізь пронеслася,
Вся рать троянська потряслася
І душі смутку предались.
Як мати вість таку почула,
То тільки вічно не заснула.
Бо зуби у неї стялись.

110.
А одійшовши, в груди билась,
Волосся рвала з голови,
Ревла, щипалася, дрочилась,
Мов ум змішався у вдови;
Побігла з криком вокруг вали
І голову коли пізнала
Свого синочка Евруся,
То на валу і розплаталась,
Кричала, ґедзалась, качалась,
Кувікала, мов порося.

111.
І диким голосом завила:
„0 сину! світ моїх очей!
„Чи яж тебе на те родила,
„Щоб згинув ти од злих людей?
„Щоб ти мене  —  стару, слабую,
„Завівши в землю цю чужую,
„На вічний вік осиротив?
„Моя ти радість і одрада,
„Моя заслона і ограда,  — 
„Мене од всіх ти боронив.

112.„Тепер до кого прихилюся,
„Хто злую долю облегчить?
„Куди в біді я притулюся?
„Слабу ніхто не приглядить!
„Тепер прощайте всі поклони
„Що получала во дні они
„Од вдов, дівчат і молодиць
„3а дивні брови соболині.
„3а очі ясні соколині,
„Що здатний був до вечерниць.

113.
„Колиб мені твій труп достати
„І тіло білеє обмить,
„І з похороном поховати,
„До ями з миром проводить.
„0 боги! як ви допустили,
„Щоб і одинчика убили
„І настромили на віху
„Його козацькую головку?
„Десь світ вертиться цей без толку,
„Що тут дають і добрим тьху.

114.
„А ви, що Евруся згубили!
„Щоб ваш пропав собачий рід.
„Щоб вашіж діти вас побили,
„Щоб з потрухом погиб ваш плід!...
„0х, чом не звір я, чом не львиця,
„Чом не скажена я вовчиця  — 
„Щоб мні Рутульців розідрать,
„Щоб серце вирвать з требухою,
„Умазать морду їх мазкою,
„Щоб маслаки їх посмоктать?..“

115.
Цей галас і репетування
Троян всіх в смуток привело:
Плаксивеє з синком прощання
У всіх з очей слізки тягло.
Асканій більше всіх тут хлипав
І губи так собі задрипав,
Що мов на його сап напав.
К старій з поклоном підступивши,
На оберемок ухвативши,
В землянку з валу потаскав.

116.А тут кричать та в груби сурмлять,
Свистять в свистілки, дмуть в роги,
Квилять, брат брата в батька луплять,
В наскок яряться вороги!
Тут ржання кінське з тупотнею,
Там різний гомін з стукотнею,
Скрізь клопіт, халепа, сто-лих!
Так в мідні клекотить гарячий,
Так в кабані кричить піддячий,  — 
Як кажуть, хоть винось святих.

117.
Гей музо, панночко цнотлива,
Ходи до мене погостить!
Будь ласкава, будь неспесива,
Дай поміч мні  —  стишок зложить!
Дай поміч битву описати
І про війну так розказати,
Мов твій язик би говорив.
Ти кажуть, дівка небриклива,
Але од старости сварлива:
Прости ! я може досадив

118.
Ів самій речі проступився  — 
Старою дівчину назвав,
Ніхто з якою не любився,
Ні женихавсь, ні жартував.
Ох, скільки муз таких на світі
У всякім городі, в повіті,  — 
Укрилиб зверху вниз Парнас!
Я музу кличу не такую:
Веселу, гарну, молодую;
Старих нехай брика Пегас.

119.
Рутульці дралися на стіни,
Карабкалися, як жуки.
Турн з ярости дріжав і пінив,
І кричить: „дружненько, козаки!“
В свою Троянці также чергу
В одбої поралися зверху,
Рутульців плющили, як мух.
Пускали колоддя, каміння
І враже так товкли насіння,
Що у Рутульців хляв і дух.

120.Турн бачивши Троян роботу,
Як рать рутульськую трощать,
Як бють їх, не жалій поту,
Рутульці мов вюни пищать,  — 
Велів везти зо всіх олійниць,
Де тільки єсть, із воскобійниць,
Як можна швидче тарани.
Як-раз і тарани вродились,
І воскобійники явились,
Примчались духом сатани.

121.
Приставив тарани до брами,
В ворота зачали гатить;
Одвірки затряслись, мов рами,
І снасть од бою вся тріщить.
Турн сили вдвоє прикладає,
І тарани сам направляв,
І браму рушити велить.
Упала!... Стуком оглушила,
Тродн багацько подушила,  — 
Турн в кріпость впертись норовить.

122.
Біда Троянцям!... Що робити?
А муза каже: „не жахайсь!
„Не хист їх Турну побідити,
„В чужую казку не мішайсь.“
Троянці напяли всі жили
Та вмиг пролом і заложили
І груддю стали боронить;
Рутульці бісом увивались,
Но на пролом не насувались,
А Турн не знав, що і робить.

123.
Троянець Геленор одважний
І, як буряк, червоний Лик,
Горлань, верлань, кулачний страшний
І щирий кундель-степовик, — 
Цим двом безділля  —  всяке горе,
Здавалось по коліна море,
Потіхаж  —  голови зривать.
Давно їм в голові роїлось
І мов на поступки хотілось
Рутульцям перегону дать.

124.Так Геленор з червоним Ликом,
Роздягшися до сорочок,
Між вештанням содомом, криком,
Пробралися подуть тичок
Рутульців добре тасували
І од Рутульців получали
Квитанцію в своїх долгах.
Лик тільки тим і отличився,
Що як до Турна примостився
То з'їздив добре по зубах.

125.
Но Турн і сам був розбишака
І Лика сплющив в один мах:
Із носа бризнула кабака,
У Турна околів в ногах.
А также пану Геленору
Смертельного дали затьору,
І цей без духу тут оставсь.
Рутульців це возвеселило
І так їх серце ободрило,
Що і негідний скрізь совавсь.

126.
Натиснули і напустились,
Рутульці кинулись на вал;
Троянці, як чорти, озлились,
Рутульців били наповал.
Тріщали кости, ребра, боки,
Летіли зуби, пухли щоки,
З носів і уст юшила кров:
Хто рачки ліз, а хто простягся,
Хто був шкереберть, хто качався,
Хто бив, хто різав, хто колов.

127.
Завзятість всіх опанувала,
Тут всякий пінив і яривсь;
Тут лютість всіми управляли
І всякий до надсаду бивсь.
Лигар ударом макогона
Дух випустив із Емфіона
І сам на віки зуби стяв;
Лутецій бе Іліонея,
Ціней Арефа, цей Цінея,  — 
Один другого тасував.

128.Ремул, рутульської породи,
Троюродний був Турну сват;
Хвастун і дурень од природи,
Що не робив, то все не в лад.
І тут начав що-сил кричати,
Троянців лаять, укоряти,
Себе і Турна величать:
„Ага! проклятії поганці,
„Недогарки, троянські ланці!
„Тепер прийшлось вам погибать!..

129.
„Ми вас одучим, супостати.
„Морити вдов, дурить дівок,
„Чужії землі однімати
„І шкодити чужий садок!...
„Давайте вашого гульвісу,
„Я вмиг його одправлю к бісу
„І вас подавимо, як мух!
„Чого прийшли ви, голодрабці?
„Лигать латинськії потапці?
„Пождіть  —  ваш витісним ми дух!...“

130.
Іул Енеєвич дочувшись
До безтолкових цих річей,
Як шкурка на огні надувшись,  — 
Злість запалала із очей:
Вхопив камінчик, прицілився,
Зажмурив око, приложився
І Ремула по лобу хвись!
Хвастун бездушний повалився,
Іул сердешно звеселився,
А у Троян дух ожививсь.

131.
Пішли кулачні накарпаси,
В виски і в зуби стусани:
Полізли тельбухи, ковбаси,
Всі пінили, як кабани.
Всі розкрились через міру,
По сербськи величали віру;
Хто чим попав, то тим локшив,
Піднявся писк, стогнання, охи,
Враг на врага скакав, мов блохи,
Кусався, гриз, щипав, душив.

132.Служили у Троян два брати,
Із них був всякий Голіаф:
Широкоплечий і мордатий,
І по вівці цілком глитав,
Один дражнився Битіасом
І з Кочубейським він Тарасом
Колиб заввишки не рівнявсь;
Другий же брат Пандаром звався,
І вищий од верстви здавався,
Та вялий, мов верблюд, тинявсь.

133.
Два брати, грізні ісполини,
В бою стояли у ворот,
Дрючки держали з берестини
І боронили в кріпость вход.
Вони к землі поприсідали,
Троянціж в город одступали,
К собі манили Рутулян.
Рутульці зрять  —  навстяж ворота,
Прожогом в кріпость вся піхота  — 
Спішить насісти на Троян.

134.
Но хто лиш в город показався,
Того в яєшню і побють;
Битіас з братом управлявся,
Безщадно кров рутульську ллють.
Рутульці з криком в город пруться,
Як од серпа колосся жнуться:
Як над пашней хурчать ціпи,
Так ісполинськії дрючини
Мозчили голови і спини,
І всіх молотять, мов снопи.

135.
Побачив Турн таку проруху,
Од злости ввесь осатанів;
Здригнувсь, мов випив чепуруху,
К своїм на поміч полетів.
Як тільки в кріпость протаскався,
Тузити зараз і принявся,
Хто тільки під руку попавсь:
Убив він з Афідном Мерона
І зо всього побіг розгона,
Де Битіас в крові купавсь.

136.З наскоку тріснув булавою
По вязах  —  великая упав,
Об землю вдаривсь головою
І кріпость всю поколихав.
Реве і душу іспускає
І воздух громом наповняє,  — 
На всіх напав великий страх.
Не спас ні рост, ні сила многа,
Пропав Битіас, мов стонога:
І ісполин єсть черв і прах!

137.
Пандар погибель бачив брата,
Злякався, звомпив, замішавсь
І од рутульська стратилата
Як-мога швидче убіравсь;
Проміж оселею хилявся,
Тини переступав, ховався,
І щоб од Турна увильнуть,
Ворота зачинив у брами
І завалив їх колоддями,
Хотів од бою оддихнуть.

138.
Но як же сильно удивився,
Як Турна в кріпості уздрів!...
Тоді із нужди прибодрився
І злостію ввесь закипів.
„Ага ти, шибеник... попався...
„Без зву к нам в гості навязався!“
Пандар до Турна закричав:
„Пожди, от зараз почастую,
„Із тебе вибю душу злую,
„До цього часу храбрував!“

139.
„А ну, приліз," Тури одвічає:
„Келебердянськая верства!
„Як бю я  —  брат твій тес знає,
„Ходи, тобі вкручу хвоста.“
Тут Пандар камінь піднімає
І в Турна зо всіх жил пускає,
Нирнув би Турн на-віки в ад!
Но де Юнона ни взялася,
І перед Турном рознялася,
Попав богиню камнем в лад.

140.Незриму чує Турн заслону,
Бодриться, скаче на врага,
На поміч призива Юнону.
Пандара по лобу стьога
І вовся з ніг його зшибає.
До мізку череп розбиває,  — 
Пропав і другий великан!
Така потеря устрашила
І серце бодреє смутила
У самих храбріших Троян.

141.
Удачею Турн ободрився,
По всіх усюдах смерть носив.
Як кнур свиріпий, розярився
І без пощади всіх косив.
Розсік на-двоє Філариса,
В яєшню розтоптав Галиса.
Крифею голову одтяв;
Щолкав в виски, штурхав під боки
І самії кулачні доки
Ховались, хто куди попав.

142.
Троянці злеє умишляють,
Щоб преч із кріпости втікать;
Своє лахміття забірають  — 
Куди удасться, тягу дать;
Но їх Обозний генеральний,
Над всіми остававсь начальний,
Серест вельможний обізвавсь:
„Куди?  —  вам сорома немає!
„Хто чув  —  Троянець утікає!
„Чого наш славний рід дождавсь!

143.
„Один паливода ярує,
„А вас тут стільки  —  боїтесь:
„В господі вашій вередує
„Рутульський шолудивий пес!...
„Що скаже світ про нас, Трояне?
„Що ми шатерники-цигане,
„Що ми трусливіші Жидів!
„А князь наш бідний що помислить?
„Аджеж за воїнів нас числить,
„3а внуків славніших дідів.

144.„Зберіться, Турна окружіте,
„Не сто раз можна умірать:
„Гуртом, гуртом його напріте,
„Од вас він мусить пропадать.“
Агу! Троянці схаменулись
Та всі до Турна і сунулись;
Пан Турн тут на слизьку попав!
Виляв, хитрив і увивався,
І тільки к Тибру що добрався,
То в воду стриб  —  пустився вплав.

0

19

Частина ѴІ.

1.
Зевес моргнув, як кріль, усами,
Олимп, мов листик, затрусивсь;
Мигнула блискавка з громами,
Олимпський потрух зворушивсь.
Боги, богині і півбоги
Простоволосі, босоногі
Біжать в Олимпську карвасар.
Юпитер, гнівом розпалений,
Влетів до них, мов навішений,
І крикнув, як на гончих псар:

2.
„Чи довго будете казитись
„І стид Олимпові робить?
„Що день проміж себе сваритись
„І смертних з смертними травить?
„Поступки ваші всі не божі:
„Ви на сутяжників похожі
„І раді мордувать людей...
„Я вас із неба поспихаю
„І до того вас укараю,
„Що пасти будете свиней!

3.
„А вам, Олимпські зубоскалки,
„Моргухи, дзиґи, фиглярки,
„Березової дам припарки,
„Що довго буде вам в тямки.
„Ох, ви на смертних дуже ласі,
„Як Грек на ніженські ковбаси,  — 
„Все лихо на землі од вас!
„Чрез ваші зводні, женихання,
„Не маю я ушановання,  — 
„Я намочу вас в шевський квас,

4.„Або оддам нас на роботу,
„Запру в смирительних домах;
„Там виженуть із нас охоту
„Содомить на землі в людях.
„Або я луччу кару знаю,  — 
„Ось як богинь я укараю:
„Пошлю вас в Запорожську Січ;
„Там ваших каверз не вважають,
„Жінок там на тютюн міняють,
„В день пяні сплять, а крадуть в ніч.

5.
„Не ви народ мій сотворили,
„Не хист создать вам червяка;
„На щож людей ви роздрочили?
„Вам нужда до чужих яка?...
„Божусь моєю бородою
„І Гебеною пеленою,
„Що тих богів лишу чинів,
„Які тепер в війну вплетуться!
„Нехай Еней і Турн скубуться,
„А ви глядіть своїх чубів...“

6.
Венера молодиця сміла,
Бо все з воєнними жила
І бите з ними мясо їла,
І по трахтирах пуншт пила;
Частенько на соломі спала,
В шенелі сірій щеголяла,
Походом на візку тряслась;
Манишки офицерські прала,
З стрючком горілку продавала,
І мерзла в ніч, а в день пеклась.

7.
Венера по драгунськи  —  сміло
К Зевесу в витяжку іде,
Начавши говорити діло,
Очей з Зевеса не зведе:
„О тату сильний, величавий!
„Ти всякий помисл зриш лукавий,
„Тебе ніхто не проведе;
„Ти оком землю назираєш,
„Другим за нами приглядаєш,
„Ти знаєш, що і як і де.

8.„Ти знаєш для чого Троянців
„Злим Грекам попустив побить;
„Енея з пригорщею ланців
„Велів сульбам не потопить;
„Ти знаєш лучче всіх причину,
„Чого Еней приплив к Латину
„І біля Тибра поселивсь.
„Тиж словом що опреділяєш,
„Того во-вік не одміняєш,  — 
„Відкіль же Турн тут притуливсь?

9.
„І що такеє Турн за свято,
„Що не вважає і тебе?
„Фригійське племя не проклято,
„Що всякий єретик скубе;
„Твої закониб ісполнялись,
„Колиб Олимпські не мішались
„І не стравляли би людей.
„Твоїх приказів не вважають,
„Нарошно Турну помагають,
„Бо, бач, Венерин син Еней.

10.
„Троянців бідних і Енея
„Хто не хотів, той не пужав,  — 
„Терпіли гірше Прометея,
„На люльку що огню украв.
„Нептун з Еолом з перепросу
„Дали такого перечосу,
„Що й досі зашпори щемлять.
„Другіїж боги... що казати?
„Діла їх лучче мусиш знати,  — 
„Енея тільки не з'їдять.

11.
„О Зевс! о батечку мій рідний!
„Огляньсь на плач дочки своєй:
„Спаси народ фригійський бідний,
„Він діло єсть руки твоєй.
„Як маєш ти кого карати,
„Карай мене, карай!  —  я мати,
„Я все стерплю ради дітей!...
„Услиш Венеру многогрішну!
„Скажи мні річ твою утішну:
„Щоб жив Іул, шоб жив Еней.“

12.„Мовчать, прескверна пащикухо!“
Юнона злобна порощить:
„Фіндюрко, ящірко, брехухо!
„Як дам  —  очіпок ізлетить!
„Ти смієш, кошеня мерзенне,
„Зевесу доносить на мене,
„Щоб тим нас привести в розлад!...
„3а кого ти мене приймаєш?
„Хибаж ти, сучище, не знаєш,
„Що Зевс мій чоловік і брат?

13.
„Тобіж, Зевес, скажи, не стидно,
„Що пред тобою дрянь і прах
„Базіка о богах обидно,
„Мудрує о твоїх ділах?...
„Який ти світа повелитель
„І наш Олимпський предводитель,
„Коли, против фіндюрки пас?...
„Всесвітня волоцюга, мерзька,
„Нікчемна зводниця Цитерська,
„Для тебе луччая од нас...

14.
„А з Марсом чи давно піймавши,
„Вулкан їй пелену відтяв?
„Різками добре одідравши,
„Як сучку, в ретязку держав.
„Но ти того, буцім, не знаєш,
„Як чесную її приймаєш
„І все робить для неї рад.
„Вона і Трою розорила,
„Вона Дидону погубила;
„Но все іде для неї в лад.

15.
„Де ця підтіпанка вмішалась,
„То вербя золоте росло;
„Земляб щасливою назвалась,
„Колиб таке пропало зло!
„Чрез неї вся Латинь возстала
„І на Троян її напала,
„І Турн зробивсь Енею враг.
„Не можна бід всіх ізлічити,
„Яких успіла наробити
„На небі, на землі, в водах.

16.„Тепер же на мене звертає,
„Сама наброївши біди;
„І так Зевеса умоляє,
„Мов тільки вилізла з води.
„Невинничає, мов Сусанна,
„Незаймана ніколи панна,
„Що в хуторі зжила ввесь вік.
„Не діждеш з бабкою своєю  — 
„Я докажу твому Енею!...
„Богиня я  —  він чоловік!“

17.
Венера лайки не стерпіла,
Юнону стала кобенить,
І перепалка закипіла,  — 
Одна другу хотіла бить.
Богині в гніві  —  так же баби,
І так же на утори слабі,
З досади часом і брехнуть,
І як перекупки, горланять,
Одна другу безчестять, ганять
І рід ввесь з потрухом кленуть.

18.
„Та цитьте, чортові сороки!“
Юпитер грізно закричав:
„Обом вам обібю я щоки,
„Щоб вас, бублейниць, враг побрав!
„Не буду вас карать громами  — 
„По пятах вибю чубуками,
„Олимп заставлю вимітать;
„Я вас умію усмирити,
„Заставлю чесно в світі жити
„І зараз дам себе вам знать.

19.
„Занишкніть, уха наставляйте
„І слухайте, що я скажу;
„Мовчіть! роти пороззявляйте,
„Хто писне  —  морду розміжжу.
„Проміж Латинців і Троянців
„І всяких Турнових поганців
„Не сікайся ніхто в війну;
„Ніхто ніяк не помагайте,
„Князьків їх также не займайте,
„Побачим, здасться хто кому.“

20.Замовк Зевес, моргнув бровами,
І боги вростіч всі пішли.
І я прощаюсь з небесами,
Пора спуститись до землі
І стать на Шведськую могилу,
Щоб озирнуть воєнну силу
І битву вірно описать;
Купив би мулі на охвоту,
Щоб кончить помогла роботу,
Бо нігде рифм уже достать.

21.
Турн осушивсь після купання
І ганусною підкрепивсь,
З намету виїхав зарання,
На кріпость сентябрем дививсь.
Грубить в ріжок!  —  упять тревога!
Кричать, біжать, спішать, як мога;
Великая настала січ!
Троянці дуже славно бились,
Рутульці трохи поживились,
На силу розвела їх ніч.

22.
В цю ніч Еней уже зближався
До городка, що Турн обліг;
З Паллантом в човні частувався,
Поїв всю старшину, як міг.
В розказах чванився ділами,
Як храбрував з людьми, з богами,
Як без розбору всіх тузив.
Паллант і сам був зла брехачка,
Язик його тож не клесачка,
В брехні Енею не вступив.

23.
А ну, старая цар-дівице,
Сідая музо, схаменись!
Прокашляйсь, без зубів сестрице,
До мене ближче прихились!
Кажи: якії там прасунки
В Енеєві пішли вербунки,
Щоб против Турна воювать.
Ти, музо, кажуть всі, письменна,
В полтавській школі наученна,  — 
Всіх мусиш поіменно знать.

24.Читайтеж, муза що бормоче:
Що там з Енеєм плив Массик.
Лінтяй, ледащо неробоче,
А сильний і товстий, мов бик.
Там правив каюком Тигренко,  — 
Із Стехевки то шинкаренко,
І вів з собою сто яриг.
Близь цих плили дуби Аванта,
Він був страшніший од сержанта,
Бо всіх за все по спині стриг.

25.
Пооддаль плив байдак Астура,
Цей ліжнем в винницях служив;
На нім була свиняча шкура,
Котору він, як плащ, носив.
За ним Азиллась плив на барці,
Це родич нашій паламарці,  — 
Недавно з кошельком ходив;
Но, бач, безокая фортуна
Зробила паном із чупруна,  — 
Таких не мало бачим див!

26.
А то на легкому дубочку,
Що роззолочений ввесь в прах,
Сидить, розхріставши сорочку,
З турецьким чубуком в зубах?
То Цинарис, цехмистр картьожний,
Фигляр, обманщик, плут безбожний,
З собой всіх шахраїв веде;
Коли, бач, Турна не здоліють,
То картами уже подіють,
Що між старці Турн попаде.

27.
А то сидить в брилі, в кереї,
З товстою книжкою в руках,
І всім, бач, гонить ахинеї
І спорить о своїх правах?
То родом з Глухова, юриста,
Він має чин канцеляриста
І єсть добродій Купавон.
Щоб значкового дослужиться
І на війні чим поживиться,
Вступив в Енеїв легіон.

28.А то  —  беззубий, говорливий,
Сухий, невірний, як шкелет,
І лисий, і брехун сварливий?
То вихрист із Жидів, Авлет
Недавно на другій женився,
Та, бач, в рахунку помилився,
Із жару в полумя попав;
Щоб од яги як одвязатись,
То мусів в військо записатись
І за шпигона на год став.

29.
Іще там єсть до півдесятка,
Но дрібязок і гальтіпата;
В таких не буде недостатка,
Хоть в день їх згине і копа.
А скількиж всіх?  —  того не знаю:
Хоть муза я  —  не одгадаю
По пальцям тож не розлічу;
Біг-ме! на щотах не училась,
Над карбіжем тож не трудилась,  — 
Я, що було, те лепечу.

30.
Уже Волосожар піднявся,
Віз на небі вниз повертавсь,
І дехто спати укладався,
А хто під буркой витягавсь.
Онучі инші полоскали,
Другії лежа розмовляли,
А хто прудився у кабиць.
Старші, підпивши, розійшлися
І дома за люльки взялися,
Лежали боком, навзнич, ниць.

31.
Еней один не роздягався,
Еней один за всіх не спав;
Він думав, мислив, умудрявся,  — 
Бо сам за всіх і одвічав,  — 
Як Турна-ворога побити,
Царя Латина ускромити
І успокоїти народ.
В цій думці смутно похожая
І мислю Бог-зна де літая,
Під носом бачить коровод.

32.Ні риби то були, ні раки,
А так, як би кружок дівчат;
І бовталися, як собаки,
І в голос як кішки, нявчать.
Еней здригнувсь і одступає
І „Да воскреснетъ“ в слух читає,
Но цим ні трохи не поміг; .
Ті чуда з сміхом, з реготнею,
Вхватилиеь за поли з матнею;
Еней аж на поміст приліг.

33.
Тоді одна к йому сплигнула
Так, мов цвіркун або блоха,
До уха самого прильнула.
Мов гадина яка лиха.
„Чи не пізнаєш нас, Енею?...
„Та миж з персоною твоєю
„Троянський ввесь возили род;
„Ми Ідської гори дубина,
„Липки, горішина, соснина,
„З яких був зроблений твій флот.

34.
„До нас було Турн докосився
„І байдакті всі попалив;
„Та Зевс, спасибі, поспішився,
„Як бач, мавками поробив.
„Була без тебе зла година,
„Троху-трохи твоя дитина
„Не оддала душі богам.
„Спіши свій городок спасати;
„Ти мусиш ворогам тьху дати,
„Ти сам,  —  повір моїм словам.“

35.
Сказавши, за ніс ущипнула,  — 
Енеб мов трохи ободривсь,  — 
І на других хвостом махнула,
Ввесь флот неначе поспішивсь;
Мавки бо стали човни пхати,
Путем найлуччим направляти.
І тільки наминався світ,
Еней уздрів свій стан в осаді;
Кричить во гніві і досаді,
Що Турна лусне тут живіт.

36.А сам матню приоравши в жменю,
По пояс в воду з човна плиг,
І кличе в поміч гарну неню
І всіх Олимпівських богів.
За ним Паллант, за ним вся сволоч
Стриб-стриб з човнів, Енею в поміч,
І тісно строяться на бой.
„Ну разом!  —  закричав.  —  напрімо!
„І недовірків сокрушімо,
„Рушайте, як один, шульгой.“

37.
Троянці з города уздрівши,
Що князь на поміч к ним іде,
Всі кинулись, мов одурівши.
Земля од топотні гуде.
Летять і все перевертають,
Як мух, Рутульців убивають,
Сам Турн стоїть ні в сих, ні в тих;
Скрізь ярим оком окидає,
Енея з військом уздріває
І репетує до своїх:

38.
„Ребята! бийтесь, не виляйте,
„Настав тепер то січі час!
„Доми, жінок, батьків спасайте,
„Спасайте, любо що для вас!
„Ступня не оддавайте даром,
„Їх кости загребем тут ралом,
„Або... но ми храбріші їх!
„Олимпські нас не одступились,
„Вперед! Троянці щось смутились,
„Не жалуйте боків чужих!“

39.
Примітяж Турн гармидер в флоті,
Туди всю силу волоче;
Скрізь йорзає як чорт в болоті,
І о поживі всім товче.
Построївши Рутульців в лаву,
Одборних молодців на славу,
Пустився на союзних вскач;
Кричить, рубає, вередує,
Не бється, бач, а мов жартує,
Бо був вертлявий і силач.

40.Еней  —  пройдисвіт і не промах,
В війні і зріс, і постарів;
Привідця був во всіх содомах,
Ведмедів бачив і тхорів.
Дитина хукає на жижу,
Енеюж дур не вдивовижу,
Видав він різних мастаків.
На Турна скоса поглядає
І на Рутульців наступає,
Пошупать ребер і боків.

41.
Фарона першого погладив
По тімю гострим кладенцем
І добре так його уладив,
Що цей вильнув наверх денцем;
Потім Ліхаса в груди тиснув,
Цей поваливсь і більш не писнув;
За ним без голови Кісей,
Як міх з пашнею, повалився
І Фар на теєж нахопився,  — 
Розплющив і цього Еней.

42.
Еней тут добре колобродив
І всіх на чудо потрошив,  — 
Робив він із людей уродів
І щиро всіх на смерть душив.
Паллант був перший раз на битві,
Кричав, жидки як на молитві,
Аркадян к бою підтруняв;
По фрунту бігав, турбувався,
Плигав, вертівся, ухилявся,
Як огер в стаді, ярував.

43.
Тут Даг, Рутулець прелукавий,
Пізнав одразу новичка,
Хотів попробувать для слави,
Паллантові піддать тичка;
Но наш Аркадець ухилився,
Рутулець з жизнею простився,
В Аркадцях закипіла кров!
Одні других випережають,
Врагів, як хмиз, трощать, ламають,  — 
Така підданців єсть любов!

44.Паллант Евандрович наскоком
Як-раз Гібсона і насів,
Шпигнув в висок над правим оком,
Гибсон і дутеля із'їв.
За цим такаяж смертна кара
І лютого постигла Лара.
Ось Ретій в бендюгах летить!
Цього Паллант стягнув за ногу,
Ударив, як пузир, об дрогу,
Мазка із трупа капотить.

45.
Ось, ось яриться, бісом дише
Агамемноненко Талес
І бистрим бігом все колише,
Неначе в гніві сам Зевес;
Вокруг себе все побиває,  — 
Фарет з ним збігшись, погибає,
Душі пустився Демоток,
Ладона сплющив, як блощицю,
Кричить: „Палланта-ледащицю
„Злигаю я в один ковток!“

46.
Паллант любесенький хлопчина
Скріпивсь, стоїть, як твердий дуб,
І жде, яка то зла личина,
Йому намяти хоче чуб.
Діждавсь  —  і зо всього розгона
Вліпив такого макогона,
Що пан Талес шкереберть став.
Паллант його поволочивши,
Потім на горло наступивши,
Всього ногами потоптав.

47.
За цим Авента пхнувши ззаду,
Поставив раком на показ,
І тут цьогож понюхав чаду
Одважний парубійка Клавз.
Хто ни сусіль  —  тому кабаки
Давав Паллант і всі бурлаки,
З Аркадії що з ним прийшли.
Побачив Турн собі зневагу;
Не мед дають тут пить, а брагу,
І коси не траву найшли.

48.Зробився Турн наш біснуватим,
Реве, як ранений кабан;
Гаса, финтить своїм зикратим,  — 
Що ваш против його Полкан!
Простесенько к Палланту мчиться,
Зубами скреготить, яриться
І гамка їсти здалека.
Уже шаблюкою махає,
Коневі к шиї прилягає,
Хитрить, як ловить кіт шпаки.

49.
Паллант, мов од хорта лисиця,
Вильнув і обіруч мечем
Опоясав по поясниці,
Що Турн аж поморгав плечем!
І вмиг не давши схаменутись,
Ні головою повернутись,
Стьогнув ще Турна через лоб.
Но Турн байдуже, не скривився,
Бо, бач, булатом ввесь обшився
І був, як в шкаралупі боб.

50.
Так Турн Палланта підпустивши,
Зо всіх сил келепом мазнув:
За русі кудрі ухвативши,
Безчуственна з коня стягнув;
Кров з рани джерелом лилася,
В устах і в носі запеклася,
На двоє череп розваливсь:
Як травка, скошенная в полі,
Увяв Паллант, судеб по волі,  — 
Сердега в світі не наживсь!

51.
Турн злобно сильною нятою
На труп Палланта настоптав,
Ремень з лядункой золотою
З бездушного для себе зняв;
Потім сам на коня схватився,
Над мертвим паничем глумився
І так Аркади нам сказав:
„Аркадці! лицаря возьміте!
„В ралець к Евандру однесіте,
„К Енею що в союз пристав.“

52.Таку побачивши утрату,
Аркадці галас підняли,
Клялися учинить одплату,
Хоча би групом всі лягли.
На щит Палланта положили,
Комлицькой буркою прикрили,
Із бою потаскали в стан.
О смерті князя всі ридали,
Харциза Турна проклинали...
Та деж троянський наш султан?

53.
Но що за стук, за гомін чую?
Який гармидер бачу я!
Хто землю так трясе сирую
І сила там мутить чия?...
Як вихрі на пісках бушують,
В порогах води як лютують,
Коли прорватися хотять,  — 
Еней так в лютім гніві рветься,
Одмстить Палланта смерть несеться,
Сустави всі на нім дрижать.

54.
До лясу, Турна розбишаки!
Вам більше рясту не топтать!
Вам дасть Еней міцной кабаки,
Що будете за Стиксом чхать.
Еней совавсь, як навіжений,
Кричав, скакав, мов віл скажений,
І супротивних потрошив:
Махне мечем  —  врагів десятки
Лежать, повиставлявши пятки,  — 
Так в гніві сильно їх локшив!

55.
В запалі налетів на Мага,
Як на мале курча шулік;
Пропав на-вік цей Маг бідняга,
Порхне душа на другий бік;
Видючой смерти він боявся,
Енея у ногах валявся,
Просив живцем в неволю взять;
Но цей копєм наскрізь пробивши
І до землі врага пришивши,
Других пустився доганять.

56.Тут на бігу піймав за рясу
Попа рутульського полку,
Смертельного задавши прасу,
Як пса, покинув на піску.
Погиб тут также храбрий Нума,
Убив Сереста, його кума,
Тар квиту голову одтяв;
Камерта висадив з кульбаки,
Ансура в ад послав по раки,
А Луку пузо розплатав.

57.
Як задавав Еней затьору
Всім супостатам на заказ,
Як всіх калічив без розбору
І убивав по десять в раз,  — 
Лігад з Лукуллом поспішають
І в тарадайці напірають
Енея кіньми потоптать.
Но тут їх доля зла наспіла,
І душі цих братів із тіла
Пішли к Плутону погулять.

58.
Так наш Еней тут управлявся
І стан свій чистив од врагів;
Прогнавши супостат, зближався
До городка свого валів.
Трояне вилазку зробивши,
Латинян к чорту протуривши,
З Енеєм в купу ізійшлись.
Здоровкалися, обнімались,
Розпитувались, цілувались,
А деякі пить принялись.

59.
Іул, як комендант ісправний,
Енеєві лепорт подав,
Як війська ватажок начальний,
Про все дрібненько розказав.
Еней Іула вихваляє,
Потім до серця прижимає,
Цілує любязно в уста.
Енея серце трепетало,
Воно о сині віщувало,
Що він надежда не пуста.

60.В це время Юпитер підпивши,
З нудьги до жінки підмощавсь
І морду на плече склонивши,
Як блазень чмокавсь та лизавсь.
Щоб більшеж угодить коханці,
Сказав: „дивися, як Троянці
„Од Турна вростіч всі летять!
„Венера пас перед тобою:
„Од неї краща ти собою,
„Дотебе всі лапки мостять.

61.
„Мое безсмертіє ярує,
„Розкішних ласк твоїх бажа;
„Тебе Олимп і світ шанує,
„Юпитеру ти госпожа.
„Захоч  —  і вродиться все зразу,
„Все в світі жде твого приказу,
„3а твій смачний і ласий цмок....“
Сказавши стиснув так Юнону,
Що трохи не скотились з трону,
А тільки Зевс набив висок.

62.
Юнона, козир молодиця,
Юпитеру не піддалась;
Бо знала, що стара лисиця
На всякі штуки удалась,  — 
Сказала: „о очей всіх світе,
„Старий Олимпський Єзуїте!
„З медовими річми сховайсь,
„Уже мене давно не любиш,
„А тільки пяний і голубиш...
„Одсунься геть  —  не підсипайсь.

63.
„Чого передо мной лукавиш,  — 
„Не дівочка я в двадцять літ,
„І теревені-вені правиш,
„Щоб тільки заморочить світ?...
„Нехай все буде по твоєму;
„Дай тільки Турнові моєму
„Хоть трохи на світі пожить:
„Щоб міг він з батьком повидаться,
„І перед смертю попрощаться,  — 
„Нехай  —  не буду більш просить.“

64.Сказавши в Йовиша впялася
І обняла за поперек,
І так натужно простяглася,
Що світ в очах обох померк.
Розмяк Зевес, як після пару,
І вижлуктив підпінка чару,
На все ізвол Юноні дав.
Юнона в котика з ним грала,
А в мишки так залоскотала,
Що аж Юпитер задрімав.

65.
Олимиськії во всяку пору
І грім пускающий їх пан
Ходили голі без зазору,
Без сорому, на кшталт циган.
Юнона з неба увильнувши
І гола, як долоня, бувши,
По-парубячу одяглась;
Кликнувшиж в поміч Асмодея,
Взяла на себе вид Енея,
До Турна просто понеслась.

66.
Тоді пан Тури зіло гнівився
І приступу к собі не мав,
Що у Троян не поживився
І тьху Енеєві не дав.
Як ось мара в лиці Енея,
В киреї бідного Сіхея
Явилась Турна задирать:
„А ну лині, лицарю мізерний,
„Злиденний, витязю нікчемний,
„Виходь сто-лих покоштувать!“

67.
Турн  —  зирк, і бачить пред собою
Присяжного свого врага,
Що так не ґречі кличе к бою
І явно в труси пострига.
Осатанів і затрусився,
Холодним потом ввесь облився,
Од гніву сумно застогнав,
Напер мару  —  мара виляє:
Еней од Турна утікає!...
І Турн в догонку поскакав.

68.Той не втече, цей не догонить:
От тільки-тільки не вшпигне!
Зикратого мечем супонить,
Та ба! мари не підстьобне.
„Та не втечеш,  —  кричить,  —  паничу!
„Ось зараз я тебе підтичу,
„Це не в кукли з Лависей грать!...
„Тебе я швидко повінчаю,
„І воронів потішу стаю,
„Коли начнуть твій труп клювать.“

69.
Мара Енеєва примчавшись
До моря, де етояв байдак,
Ні трохи не остановлявшись,
Щоб показать великий ляк,  — 
Стрибнула в нього, щоб спастися;
Тут без числа Турн осліпився,
Тудиж в байдак і сам стрибнув,
Щоб там з Енея поглумиться,
Убить його, мазки напиться,  — 
Тодіб Турн первий лицар був!

70.
Тут вмиг байдак заворушився
І сам одчаливши, поплив;
А Турн скрізь бігав і храбрився
І тішивсь, то врага настиг.
Таку Юнона зливши кулю,
Перевернувшися в зозулю,
Махнула в вирій навпростець.
Турн глядь  —  аж він уже средь моря...
Трохи не луснув з серця, з горя,
Та мусів плить, де жив отець.

71.
Юнона з Турном як шутила,
Еней про теє ні-гугу;
Бо на його туман пустила,
Що був невидим нікому
І сам нікого тож не бачив;
Но послі, як прозрів, кулачив
Рутулян і других врагів:
Убив Лутага, Лавза, Орсу,
Партену, Палму витер ворсу,
Згубив багацько ватажків.

72.Мезентій, ватажок Тирренський,
Одважно дуже підступив
І закричав по бусурменськи,
Що тільки пан Еней і жив!
„Виходь!  —  кричить,  —  тичка подмімо,
„Нікого в поміч не просімо,
„Годящі парні: ти  —  і я!
„А ну!“ і сильно так стовкнулись,
Що трохи вязи не звихнулись,
Мезентій же упав з коня.

73.
Еней не милуя чванливих,
В Мезентія всадив палаш;
Дух вискочив в словах лайливих,
Пішов до чорта на шабаш.
Еней побідой утішався,
Зо всіми добре частувався,
Олимпським жертви закурив.
Пили до ночі та гуляли
І пяні спати полягали,
Еней був пяний, єле жив.

74.
Уже світовая зірниця
Була на небі, як пятак
Або пшенишна варяниця,
І небо рділося, мов мак.
Еней Троянців в гурт ззиває
І смутним видом обявляє,
Що мертвих треба поховать;
Щоб зараз принялися дружно,
Братерськи і єдинодушно
Троян убитих зволікать.

75.
Потім Мезентія доспіхи
На пень високий насадив,
І це робив не для потіхи,
А Марса щоб удоволив.
Шишак, панцир і меч булатний,
Спис з прапором, щит дуже знатний  — 
І пень, мов лицар, в збруї був.
Тоді до війська обернувся,
Прокашлявся і раз смаркнувся,
І річ таку їм уджиґнув:

76.„Козацтво! лицарі! Трояне!
„Храбруйте: наша, бач, бере!
„Оце опудало погане
„Латинів город одіпре.
„Но перше чим начнем ми битись,
„Для мертвих треба потрудитись,
„Зробить їх душам упокой;
„Імення лицарів прославить,
„Палланта к батькові одправить,
„Що наложив тут головой“.

77.
За сим пішов в курінь просторий,
Де труп царевича лежав;
Над ним аркадський підкоморий
Любистком мухи обганяв.
Троянські плакси тут ридали,
Як на завійницю кричали,
Еней зарюмав басом сам:
„Гай! гай!  —  сказав,  —  увяв мій гайстер!
„Який то був до бою майстер...
„Угодно, бачу, так богам!“

78.
Звелів носилки з верболозу
І з очерету балдахин
Зготовить тіла для виносу,
Щоб в них Паллант, Евандрів син,
Вельможа, панськая персона
Явилася перед Плутона
Не як аби-який харпак.
Жінки покійника обмили,
Нове убрання наложили,
Запхнули за щоку пятак.

79.
Як все уже було готово,
Тоді якийсь їх филозоп
Хотів сказать надгробне слово,
Та збився і почухав лоб,  — 
Сказав: „Се мертвий і не дишет,
„Не видит, то єсть, і не слишит,
„Єй! єй!.. уви! он мертв... амінь!“
Народ від річі умилився
І гірко-гірко прослезився
І мурмотав: „паноче, згинь!“

80.Потім Палланта покадили,
К носилкам ви несли на двір,
Під балдахином положили  — 
Еней тут убивавсь без мір.
Накривши гарним покривалом  — 
Либонь тим самим одіялом,
Що од Дидони взяв Еней  — 
Взмостили воїни на плечі
І помаленьку, по-старечи
Несли в містечко Паллантей.

81.
Як вибрались на чисте поле,
Еней з покійником прощавсь,
Сказав: „о жизнь! бурливе море,
„Хто цілий на тобі оставсь?
„Прости, приятелю любезний,
„Оддячу я за вид цей слезний,
„І Тури долучить з баришком.“
Потім Палланту уклонився,
Облобизав і прослезився,
Додому почвалав тишком.

82.
К господі тільки що вернувся
Наш смутний лицар, пан Еней,
Уже в присінках і наткнувся
На присланих к нему гостей:
Були посли це од Латина,
І всі ассесорського чина,
Один армейський капитан;
Цей скрізь по світу волочився
І по фригійську научився,  — 
В посольстві був як драгоман.

83.
Латинець старший по породі
К Енею рацію начав,
І в нашім, значить, переводі
Буцім-то ось він що сказав:
„Не ворог, хто уже дублений,
„Не супостат, чий труп нікчемний
„На полі без душі лежить.
„Позволь тіла убитой рати,
„Як водиться, землі предати,  — 
„Нехай князь милость цю явить.“

84.Еней, к добру з натури склонний,
Сказав послам латинським так:
„Латинус рекс єсть невгомонний,
„А Турнус пессімус дурак...
„І кваре воювать нам мекум?
„Латинуса буть путо цекум,
„А вас, сеньорес, без ума;
„Латинусу рад пацем даре,
„Пермітто мертвих похова ре,
„І злости корам вас нема.

85.
„Один єсть Турнус ворог меус,
„Сам, ерго, дебет воювать;
„Велять так фата, ут Енеус
„Вам буде рекс, Аматі зять.
„Щоб привести ад фінем беллюм,
„Ми зробим з Турнусом дуеллюм,
„Про що всіх санґвіс проливать?
„Чи Турнус буде, чи Енеус,
„Укаже глядіус, вель Деус
„Латинським сцептро управлять“.

86.
Латинськії посли ззиркнулись,
По серцю їм ця річ була;
Знечевя трохи схаменулись,
Дрансеса смілість тут взяла:
„О князю,  —  крикнув,  —  пресловутий!
„Великим ти родився бути!
„Ми все в Латинові уста
„Внесем, дрібнесенько розкажем
„І щиро, щиро те докажем,
„Що з Турном дружба єсть пуста“.

87.
І мировую тут зробили
На тиждень, два, або і три,
І в договорі положили,
Щоб теслі і другі майстри
Латинські помогли Троянам,
Цим ланцям, голякам, прочанам,
Достроїть новий городок;
Щоб нарубать дали соснини,
Клинків, дубків і берестини,
На крокви годних осичок.

88.За сим тут началось гуляння
І чарочка пішла кругом;
Розкази, сміхи, обнімання,
Ділились дружно тютюном
Які пили, які трудились
І над убитими возились;
В лісах же страшня стукотня.
В коротке мировеє время
Латинське і троянське племя
Було як близькая рідня.

89.
Тепер би треба описати
Евандра батьківську печаль
І хлипання всі розказати,
І крик, і охання, і жаль.
Та-ба! не всякий так змудрує,
Як сам Виргилій намалює,
А яж до жалю не мастак:
Як сліз і охання боюся
І сам ніколи не журюся;
Нехай собі це піде так.

90.
Як тільки світова зірниця
На небі зачала моргать,
То вся троянськая станиця
Взялася мертвих зволікать.
Еней з Трахонам роз'їзджає,
К трудам дружину понуждає;
Кладуть із мертвих тіл костри,
Соломой їх обволікають,
Олію з дьохтем поливають
На всякий зруб разів по три.

91.
Потім солому підпалили
І пламя трупи обняло,
І вічну память заквилили,
Аж сумно слухати було.
Тут кость і плоть і жир щкварчали,
Тут инші смалець істочали,
У инших репався живіт;
Смрад, чад і дим кругом носились,
Жерці найбільше тут трудились,
Ізконебе хаптурний рід.

92.Другії, товариші і кревні,
Батьки, сини, куми, свати,
На віки-вічні пезабвенні,
А може хто із суєти  — 
В огонь шпурляли різну збрую,
Одежу, обув дорогую;
Шаблі, ладунки, келепи,
Шапки, чвитки, кульбаки, троки,
Онучі, постоли, волоки  — 
Шпурлялись, як на тік снопи.

93.
Не тільки в полі так робилось,
В Лавренті сумно тож було;
Багацько трупа талі палилось,
Поспільствож на чім світ ревло.
Там батько сина парубійку
Оплакував і кляв злодійку
Війну і ветхого царя;
Тут дівка вельми убивалась,
Що без вінця вдовой осталась,
Утративши багатиря.

94.
Жінки порозпускавши коси,
Розхрістані і без свиток,
Розтріпані, простоволосі
Галасували на ввесь рот.
По мертвих жалібно кричали,
По грудях билися, стогнали,
Латинів проклинали рід;
Про Турнаж всі кричали сміло,
Що за своє любовне діло
Погубить даром ввесь нарід.

95.
Дрансес на Турна тут доносить,
Що Турн всім гибелям вина;
Еней на бой його лиш просить,
І так би й кончилась війна
Но і у Турна був сутяга,
Брехун, юриста, крюк, підтяга,
І діло Турна защищав;
Та і Аматині пролази
Пускали різнії розкази,
Щоб Турн ні в чім не уважав.

96.Як ось од хана Діомида
Латинові прийшли посли
І із охлявшого їх вида
Не видно, радість щоб несли.
Латин вельможам з старшиною
Велить явитись пред собою.
Що все і сталося як-раз:
Послів кликнули до громади,
І виповнивши всі обряди,
Латин прорек такий приказ:

97.
„Скажи, Венуле нежахливий,
„Всю хана Діомида річ,
„Здається, був ти небрехливий,
„Таким тебе зна наша Січ.“
„Підніжок твій я і підданець,
„Із слуг твоїх послідній ланець“,
Сказав Венул: „не прогнівись!
„Мужича правда єсть колюча,
„А панська на всі боки гнуча,
„І хан сказав так, не сумнись:

98.
„Не з мордою Латина битись
„Против Троянських розбишак;
„Вам требаб перше подивитись,
„Який то єсть Еней козак!...
„Під Троєю він дався знати
„Нам всім, як взявся рятувати
„Богів домашніх і рідню:
„Він батька спас в злу саму пору,
„На плечах зніс на Іду гору,
„Цього не майте за бридню.

99.
„Против Енея не храбруйте,
„Для нас здається він святим;
„І так Латину розтолкуйте,
„Щоб лучче помирився з ним.
„Гай, гай! де діти єсть такії,
„Щоб кудрі батькові сідії
„Найвище ставили всього?...
„Не ворог я царю Латину,
„Но чту Анхизову дитину
„І не піду против його.

100.„Прощайте, доміні Латинці!
„Поклон мій вашому царю;
„Возьміть назад свої гостинці,
„Одправте їх к багатирю
„Енею і просить покою.“
Венул утерся тут рукою
І річі цій зробив кінець.
Збентежила ця річ Латина:
Здавалось, близька зла година,
На лисині трусивсь вінець.

101.
Латин од думки схаменувся,
Олимпським трохи помоливсь;
Наморщивсь, сентябрем надувся
І смутно па вельмож дививсь.
„А що?  —  сказав,  —  чи поживились?
„От з Діомидом ви носились,
„А він вам фиґу показав!...
„Заздалегідь було змовлятись,
„Як з пан-Енеєм управлятись,
„Поки лапок не розіклав.

102.
„Тепер не приберу більш глузду,
„Як тут цих поселить прочан:
„Землі шматок єсть не під нужду,
„То їм з угоддями оддам.
„Оддам нивя і сінокоси,
„І риболовні Тибрські коси,
„То буде нам Еней сусід;
„Колиж не схоче він остаться,
„А пуститься іще таскаться,
„То всеж ізбавимся од бід.

103.
„А щоб з Енеєм лад зробити,
„Пошлю послів десятків пять:
„І мушу дари одрядити,  — 
„Диковинки колиб достать:
„Повидла, сала, осятрини,
„Шалевий пояс і люстрини,
„Щоб к празнику пошив каптан,
„Сапянці із Торжка новенькі,
„Мальованії потибеньки.
„А нуте  —  як здається вам?“

104.Дрансес був дивний говоруха
І Турнові був враг лихий,
Зстає, ус гладить, в носі чуха,
Дає одвіт царю такий.
„Латине світлий, знаменитий
„Твоїми мед устами пити!
„Всяк тягне в серці за тебе;
„Но одізватися не сміють,
„Сидять, мовчать, сопуть, потіють
„І всяк мізкує про себе.

105.
„Нехай же та личина люта,
„Що нас впровадила в війну
„І ганьбою до всіх надута,
„Походить більш на сатану,  — 
„Що стільки болі причинила,
„Що стільки люду погубила,
„А в смутний час на-втікача!...
„Нехай лиш Турн, що верховодить
„І всіх панів за кирпи водить,
„З Енеєм порівия плеча.

106.
„Нехай оставить нас в свободі,
„Нехай царівні дасть покой,
„Нехай живе в своїй господі,
„А щоб в Латію ні ногой.
„А ти, Латине, всіх благіший,
„Прибав Енею дар смачніший:
„Йому Лавинію оддай.
„Цим сватовством нам мир даруєш
„І царства рани урятуєш;
„Дочціж з Енеєм буде рай.

107.
„Тебеж прошу я, пане Турне!
„Покинь к Лавинії любов
„І проясни чоло нахмурне,
„Щади латинську нашу кров.
„Еней тебе лиш визиває,
„А нас, Латинців, не займає,  — 
„Іди з Троянцем потягайсь!
„Коли ти храбрий не словами,
„Так докажи нам те ділами,
„Побить Енея постарайсь.“

108.Од річі сей Турн роз'ярився,
Як втопленик, посинів ввесь,  — 
Дріжали губи, сам дрочився,
Зубами клацав, мов би пес,
Сказав: „О стара пустомеля!
„Яхидств і каверз всіх оселя,
„І ти тхором мене зовеш!
„І небилиці вимишляєш,
„Народ лукаво ввесь лякаєш,
„На менеж чорт-зна що плетеш.

109.
„Що буцім хочу я одтяти
„Головку лисую твою;
„Та згинь!  —  не хочу покаляти
„Честь багатирськую свою.
„А ти, Латине милостивий,
„Коли такий став полохливий,
„Що і за царством байдуже?...
„Так лізьтеж до Енея раком.
„Плазуйте перед цим Трояком,  — 
„Він мир вам славний устриже!...

110.
„Колиж до мира я поміха,
„Коли Еней мене бажа
„І смерть моя вам єсть потіха  — 
„Моя душа не єсть чужа
„0д храбрости і од надії:
„Іду, де ждуть мене злодії,
„Іду і бюся з втікачем!
„Нехай хоть стане він Бовою  — 
„Не наляка мене собою,
„Поміряюсь з його плечем.“

111.
Коли в конгресі так тягались,
Еней к Лавренту підступав;
На штурм Троянці шикувались,
До бою всякий аж дрижав.
Латин таку почув новинку,
Злякавсь, пустив із рота слинку
І вся здригнула старшина.
„0т вам і мир!“  —  сказав Турн лютий
І не терявши ні минути,
Пред військом опинивсь як на!

112.Упять настав гармидер, лихо;
Народ, як черв, заворушивсь.
То всі кричать, то шепчуть тихо,
Хто лаявся, а хто моливсь.
Упять війни і різанина,
Упять біда гне в сук Латина;
Сердешний каявсь од душі,
Що тестем не зробивсь Енею,
І посліб з мирною душею
Лигав потапці і книші.

113.
Турн миттю нарядився в збрую,
Летить, щоб потрошить Троян;
І роз'ярив дружину злую
Побить Енеевих прочан.
Прискочив перше до Камилли,
Як огер добрий до кобили,
І став їй зараз толкувать,
Куди їй з військом напірати;
Мессап же мусить підкрепляти
Цариці сей прокляту рать.

114.
Розпорядивши Турн, як треба,
Махнув, засаду щоб зробить,
На гору, що торкалась неба,
І щоб Фригійців окружить.
Еней построїв теж отряди,
Де всім назначив для осади
Без одступу на вал іти.
Ідуть, зімкнувшись міцно, тісно,
Ідуть, щоб побідить поспішно,
Або щоб трупом полягти.

115.
Троянці сильно наступали
І тиснули своїх врагів,
Не раз Латинців проганяли
До самих городських валів.
Латинці также оправлялись
І од Троянців одбивались,
Один другого товк на прах;
Тут їх чиновники тузились,
Як півні за гребні возились;
Товклись кулаччам по зубах.

116.Но як Арунт убив Камиллу,
Тоді Латинців жах напав;
Утратили і дух, і силу,
Побігли, хто куди попав.
Троянці з біглими змішались,
Над їх плечами забавлялись
І задавали всім сто-лих.
Ворота в баштах запірали,
Своїх ховатись не пускали,
Бо напустилиб і чужих.

117.
Як вість така прийшла до Турна,
То так мерзенно іскрививсь,
Що твар зробилась нечепурна
І косо, зашморгом дививсь.
Потім ярує од досади,
Виводить військо із засади
І гору покида, і ліс;
І тільки що спустивсь в долину,
То в туюж самую годину
Уздрів Енеевих гульвіс.

118.
Пізнав пан Турн пана Енея,
А Турна тож Еней пізнав;
Вспалали духом Асмодея,
Один другогоб розідрав.
Не обійшлосяб тут без бою,
Колиб пан Феб од перепою
Заранше в воду не заліз
І не послав на землю ночі;
Тут всіх до сна стулились очі
І всяк уклався горлоріз.

119.
Турн облизня в бою піймавши,
Зубами з серця скреготав;
Од дуру, що робить, не знавши,
Латину з злостію сказав:
„Нехай злиденнії прочани,
„Задрипанці твої Трояни,
„Нехай своїх держаться слов!
„Іду з Енеєм поштурхаться,
„В моїх поступках оправдаться:
„Убить і околіть готов.

120.„Пошлю Енея до Плутона,
„Або і сам в ад копирсну;
„Уже мні жизнь і так солона!
„Оддай Енею навісну“...
„Гай гай!“ Латин тут обізвався:
„Чого ти так розлютувався?
„Щож буде, як розсержусь я!
„Уже мені брехати стидно,
„А потаїть  —  богам обидно:
„Святая правда дорога!

121.
„Послухай же: судьби єсть воля,
„Щоб я дочки не оддавав
„За земляка, а то зла доля
„Насяде, хто злама устав...
„Мене Амата ублагала,
„І так боки натасувала,
„Що я Енею одказав.
„Тепер сам мусиш міркувати,
„Чи треба жить, чи умірати;
„А лучче, як би в ум ти взяв.

122.
„І занедбав мою Лависю...
„Чи трохи в світі панночок?
„Ну, взяв би Муньку, або Прісю,
„Шатнувсь то в сей, то в той куток:
„В Івашки, Мильці, Пушкарівку,
„І в Будища, і в Горбанівку,  — 
„Тепер дівчат хоть гать гати;
„Тепер на цей товар не скудно,
„І замужню украсть не трудно,
„Аби по норову найти.“

123.
На слово це прийшла Амата
І зараз в Турна і впилась;
Лобзала в губи стратилата
І од плачу над ним тряслась.
„В напасть,  —  сказала,  —  не вдавайся
„І битися не поспішайся:
„Як луснеш ти, то згину я;
„Без тебе нас боги покинуть,
„Латинці і Рутульці згинуть
„І пропаде дочка моя.“

124.Но Турн на це не уважає
І байдуже ні сльоз, ні слов,
Гінця к Енею посилає,
Щоб битись завтра був готов.
Еней і сам трусивсь до бою,
Щоб сильною своєй рукою
Головку Турну одчесать.
А щоб повірить Турна слову,
Тож носила зробить умову,
Як завтра виставляти рать.

125.
На завтре тільки-що світало,
Уже народ заворушивсь;
Все вешталося, все кишало,
На бой дивитись всяк галивсь.
Межовщики там розміряли,
Кілочки в землю забивали
На знак, де військові стоять.
Жреці молитви зачитали,
Олимпським в жертву убивали
Цапів, баранів, поросят.

126.
Тут військо стройними рядами
В параді йшло, мов би на бой;
В празничній збруї, з прапорами,
Всяк ратник чванився собой.
Обидві армії стояли
На тих межах, що показали;
Між ними був просторий плец;
Народ за військом копошився,
Всяк товпився, всяк ліз, тіснився,
Побоїщу щоб зріть кінець.

127.
Юнона, як богиня, знала,
Що Турну прийдеться пропасть,
Іще в мізку коверзувала,
Щоб одвернуть таку напасть;
Кликнула мавку вод Ютурну,
Бо ця була сестриця Турну,
І розказала цій свій страх;
Веліла швидче умудриться,
На всякі хитрости пуститься,
Щоб брата не строщили в прах.

128.Як так на небі дві хитрили,
Тут лагодились два на бой;
Всі за свого богів молили,
Щоб власною своєй рукой
Ізміг врага в яєшню змяти.
Рутульці стали розмишляти,
Що Турн їх може скиксувать:
Уже заздалегідь смутився,
Іще нічого, а скривився,  — 
Не луччеб бой цей перервать?...

129.
На цей то час Ютурна мавка
В Рутульський підоспіла строй
І там вертілася, як шавка,
І всіх скуйовдила собой.
Камерта вид на себе взявши,
Тут всіх учила, толкувавши,
Що сором Турна видавать:
Стид всім стоять, згорнувши руки,
Як згине Турн, терпіти муки,
Дать шиї в кандали кувать.

130.
Все військо сумно мурмотало,
Сперва тихенько, послі в глас
Гукнули разом: „все пропало!
„Щоб розмир перервать в той час!“
Ютурна фиґлі їм робила,
Шпаками кібця затровила
І заєць вовка покусав.
Такії чуда небувалі
Лаврентці в добре толкували,
Тулумній к битві підтруняв.

131.
І перший стрелив на Троянців,
Гіллиппенка на смерть убив;
А цей був родом із Аркадців,
То земляків на гнів підвів.
Оттак упять зірвали січу!
Біжать один другому в стрічу,
Хто з шаблею, хто з палашем;
Кричать, стріляють, бють, рубають,
Лежать, втікають, доганяють,  — 
Все вмиг зробилось кулішем.

132.Еней, правдивий чоловяга,
Побачивши такий нелад,
Що вража зрадивши ватага,
Послать Фригійців дума в ад,  — 
Кричить: „чи ви осатаніли?
„Адже ми розмир утвердили!
„Ми а Турном побємось одні.“
Но відкіль стрілка ни взялася
І спотиньга в стегно впялася
І кров забризкала штани.

133.
Еней од рани шкандибає
В крові із строю в свій намет;
Його Асканій проважає,
Либонь і під руку веде.
Уздрів це Турн, возвеселивея,
Розприндився і розхрабрився,
І на Троянців полетів:
То бє, то пха, або рубає,
Із трупів бурти насипає,
Хоть би варить на сто котлів.

134.
І перших Філа, Тамариса
На землю махом поваляв;
Потім Хлорея, Себариса
Мов би комашок потоптав;
Дарету, Главку, θерсилогу
Поранив руки, шию, ногу,
На-вік каліками зробив;
Побив багацько Турн заклятий,
Не трохи потоптав зикратий,
В крові так, мов в багні, бродив.

135.
Коробилась душа Енея,
Що Турн Троянців так локшив;
Стогнав жалчіше Прометея,
Бо був од рани єле жив.
Япид, цилюрик лазаретний,
Був знахур в порошках нешпетний,
Лічить Енея приступав:
По лікті руки засукає,
За пояс поли затикає,
Очками кирпу осідлав.

136.І зараз приступивши к ділу,
Він шпеник в рані розглядав;
Прикладував припарки к тілу
І шилом в рані колупав.
І шевську смолу прикладає,
Но все те трохи помагає;
Япид сердешний чує жаль!
Обценьками питавсь, кліщами,
Крючками, щипцями, зубами,
Щоб вирвать проклятущу сталь.

137.
Венери серце засвербіло
Од жалю, що Еней стогнав;
Підтикавшись  —  а ну за діло!
І Купидончик не гуляв.
Шатнулись, різних трав нарвали,
Сцілющої води примчали,
Гарлемпських капель піддали,
І все те вкупі сколотивши,
Якісь слова наговоривши,
Енею рану полили.

138.
Таке лікарство чудотворне
Біль рани зараз уняло,
І стрілки копійце упорне
Без праці винятись дало.
Еней наш знову ободрився,
Пальонки кубком підкрепився,
В пан-матчину одігся бронь.
Летить упять врагів локшити,
Летить Троянців ободрити,
Роздуть в них храбрости огонь.

139.
За ним фригійські воєводи,
Що тьху, на взаводи летять;
А військо  —  в лотоках як води
Ревуть, все дном на-верх вертять.
Еней лежачих не займає,
Утікачів ні за що має,
А Турна повстрічать бажа.
Хирить лукавая Ютурна,
Яким би побитом їй Турна
Спасти од смертного ножа.

140.На хитрости дівчата здатні,
Коли їх серце защемить;
І в ремеслі цім так понятні,
Сам біс їх не перемудрить.
Ютурна з облака злетіла,
Зіпхнула братня машталіра
І стала коней поганять;
Бо Тури ганяв тоді на возі,
Зикратий же лежав в обозі,
Не в силах бігать, ні стоять.

141.
Ютурна кіньми управляя,
Шаталась з Турном між полків;
Як од хортів лиса виляя.
Спасала Турна од врагів.
То з ним наперед виїзжала,
То вмиг в другий кінець скакала,
Но не туди, де був Еней.
Цей бачить хитрість тут непевну,
Трусливість Турнову нікчемну,
Напявсь в погонь зо всіх гужей.

142.
Пустивсь Еней слідити Турна
І дума з ока не спустить,
Но мавка хитрая Ютурна
І тут найшлася кулю злить.
К тому ж Мессап, забігши з боку,
Зрадливо, зо всього наскоку,
Пустив в Енея камінець;
Но цей по щастю ухилився
І камінцем не повредився,
З султанаж тільки збив кінець.

143.
Еней таку уздрівши зраду,
Великим гнівом розпаливсь;
Гукнув на всю свою громаду
І тихо Зевсу помоливсь.
Всю рать свою вперед подвинув
І разом на врагів нахлинув,
Велів всіх сікти та рубать.
Пішли Латинців потрошити,
Рутульців шпигувать, кришити,
Та-ба  —  як Турнаб нам достать!

144.Тепер без сорома признаюсь,
Що трудно битву описать;
І як не морщусь, не стараюсь,
Щоб гладко вірші шкандувать,
Та бачу по моєму виду,
Що скомпоную панахиду.
Зроблю лиш розпись іменам
Убитих воїнів на полі
І згинувших тут по неволі
Для прихми їх князьків душам.

145.
На цій баталії пропали:
Цетаг, Танаїс і Толон;
Од рук Енеєвих лежали
Порізані: Онит, Сукрон;
Троянців  —  Гілла і Аміка
Зіпхнула в пекло Турна піка...
Та де всіх поіменно знать?
Там вороги всі так змішались,
Стіснились, що уже кусались,
Рукамиж нільзя і махать.

146.
Як ось сердобольна мати
Енею хукнула в кабак,
Велів щоб штурмом город брати,
Рутульських перебить собак.
Столичний же Лаврент достати,
Латину з Турном перцю дати,
Бо цар в будинках ні-гугу.
Еней на старших галасає,
Мерщій до себе їх ззиває
І мовить, ставши на бугру:

147.
„Моєї мови не жахайтесь,
„Бо нею управля Зевес,
„І зараз з військом одправляйтесь
„Брать город, де паршивий пес,
„Латин зрадливий, пє сивуху,
„А ми бємось зо всього духу.
„Ідіть, паліть, рубайте всіх;
„Громадська ратуш, зборні ізби
„Щоб наперед всього ізслизли,
„Аматуж завяжіте в міх.“

148.Сказав, і військо загреміло,
Як громом, різним оружжам,
Построїлось і полетіло
Простесенько к градським стінам;
Огні через стіну шпурляли,
До стін драбини приставляли
І хмари напустили стріл.
Еней на город руки знявши,
Латина в зраді укорявши,
Кричить: „Латин вина злих діл!“

149.
Якії в городі остались,
Злякались од такой біди,
І голови їх збунтовались,
Не знали, утікать куди.
Одні тряслись, другі потіли,
Ворота одчинять хотіли,
Щоб в город напустить Троян.
Другі Латина визивали,
На вал полізти принуждали,
Щоб сам спасав своїх мирян.

150.
Амата глянувши в віконце,
Уздріла в городі пожар;
Од диму, стріл затьмилось сонце,  — 
Напав Амату сильний жар.
Не бачившиж Рутульців, Турна,
Вся кров скипілася зашкурна
І вмиг царицю одур взяв.
Здалося їй, що Турн убитий,
Через неї стидом покритий,
На-вік з Рутульцями пропав.

151.
Їй жизнь зробилася немила
І осоружився ввесь світ,
Себе, Олимпських кобенила,
І видно ізо всіх приміт,
Що глузд остатній потеряла;
Бо царськеє убрання рвала,
І в самій смутній цій порі,
Очкур вкруг шиї обкрутивши,
Кінець за жертку зачепивши,
Повісилась на очкурі.

152.Амати смерть ця бусурменська
Як до Лавинії дійшла,
То крикнула „уви“! з письменська
По хаті ґедзатись пішла.
Одежу всю цвітну порвала,
А чорну к цері прибірала,
Мов галка нарядилась в мах;
В маленьке зеркальце дивилась,
Кривитись жалібно училась
І мило хлипати в сльозах.

153.
Такая розімчалась чутка
В народі, в городі, в полках;
Латин же, як старий плохутка,
Устояв ледве на ногах.
Тепер він берега пустився
І так злиденно іскривився,
Що став похожим на верзун.
Амати смерть всіх сполошила,
В тугу, в печаль всіх утопила,
Од неї звомпив сам пан Турн.

154.
Як тільки Турн освідомився,
Що дав цариці смерть очкур,
То так на всіх остервенився,
Підстрілений мов дикий кнур.
Біжить, кричить, маха руками
І грізними велить словами
Латинцям і Рутульцям бой
З Енеєвцями перервати.
Як раз противні супостати,
Утихомирясь, стали в строй.

155.
Еней од радости не стямивсь,
Що Турн виходить битись з ним;
Оскалив зуб, на всіх оглянувсь
І списом помахав своїм.
Прямий, як сосна, величавий
Бувалий, здатний, тертий, жвавий,
Такий, як був Нечеса князь!
На нього всі баньки пялили,
І сами вороги хвалили,
Його любив всяк  —  не боявсь.

156.Як тільки виступили к бою
Завзята пари ватажків,
То, зглянувшися між собою,
Кубами всякий заскрипів.
Тут хвись  —  шабельки засвистіли,
Цок-цок  —  і искри полетіли;
Один другого полосять!
Турн перший зацідив Енея,
Що з плеч упала і керея,
Еней був поточивсь назад.

157.
І вмиг прочумавшись, з наскоком
Еней на Турна наступив,
Оддячивши йому сто з оком,
І вражу шаблю перебив.
Яким же побитом спастися?
Трохи не лучче уплестися?
Без шаблі нільзя воювать.
Так Тури зробив без дальней думки,
Як кажуть, підобравши клунки,
А ну, чим тьху навтіки драть.

158.
Біжить пан Турн і репетує,
І просить у своїх меча;
Ніхто сердеги не рятує
Од рук троянська силача!
Як ось іще перерядилась
Сестриця і пред ним явилась,
І в руку сунула палаш;
Упять шабельки заблищали,
Упять панцирі забряжчали,
Упять пан Турн оправивсь наш.

159.
Тут Зевс не втерпів, обізвався,
Юноні з гнівом так сказав:
„Чи ум од тебе одцурався?
„Чи хочеш, щоб тобі я дав
„По пані-старій блискавками?...
„Біда з злостливими бабами!
„Ужеж вістимо всім богам:
„Еней в Олимпі буде з нами
„Живитись тимиж пирогами,
„Які кажу пекти я вам.

160.„Безсмертногож хто ма убити,
„Або хто може рану дать?
„Про щож мазку мирянську лити,
„За Турна щиро так стоять?
„Ютурна на одну проказу,
„І певне по твому приказу,
„Палаш Рутульцю піддала.
„І покиж будеш ти біситься?
„На Трою і Троянців злиться?
„Ти зла їм вдоволь задала.“

161.
Юнона в первий раз смирилась,
Без крику к Зевсу річ вела:
„Прости, паноче! проступилась,
„Я, далебі, дурна була.
„Нехай Еней сідла Рутульця,
„Нехай спиха Латина з стульця,
„Нехай поселить тут свій рід,  — 
„Но тільки щоб латинське племя
„Удержало на вічне время
„Імення, мову, віру, вид.“

162.
„Іноси! сількісь!“ як мовляла,
Юноні Юпитер сказав.
Богиня з радіщ танцювала,
А Зевс метелицю свистав.
І все на шальках розважали,
Ютурну в воду одіслали,
Щоб з братом Турном розлучить;
Бо книжка Зевсова з судьбами,
Несмертних писана руками,
Так мусіла установить.

163.
Еней махає довгим списом,
На Турна міцно наступа,
„Тепер,  —  кричить, підбитий бісом,  — 
„Тебе ніхто не захова!
„Хоть як вертись і одступайся,
„Хоть в віщо хоч перекидайся,
„Хоть зайчиком, хоть вовком стань,
„Хоть в небо лізь, ниряй хоть в воду  — 
„Я витягну тебе з під споду
„І розмізчу погану дрянь!“

164.Од сей бундючної Турн речі
Безпешно усик закрутив
І зжав свої широкі плечі,
„Енею глуздівно сказав:
„Я ставлю річ твою в дурницю,
„Ти в руку не піймав синицю,
„Не тебе, далебі, боюсь.
„Олимпські нами управляють,
„Вони на мене налягають,
„Пред ними тільки я смирюсь.“

165.
Сказавши круто повернувся
І камінь пудів в пять підняв,
Хоть з праці трохи і надувся,
Бо, бач, не тим він Турном став.
Не та була в нім жвавість, сила:
Йому Юнона ізмінила;
Без богівж людська моч  —  пустяк.
Йому і камінь ізміняє,
Енея геть не долітає,
І Турна взяв великий страх.

166.
В таку щасливую годину
Еней чим-дуж спис розмахав
І Турну, гадовому сину,
На вічний поминок послав:
Гуде, свистить, несеться піка,
Як зверху за курчам шульпіка,  — 
Торох Рутульця в лівий бік!
Простягся Тури, як щогла, долі,
Качається от гіркой болі,
Клене Олимпських єретик.

167.
Латинці од цього жахнулись,
Рутульці галас підняли,
Троянці глумно осміхнулись,
В Олимпіж могорич пили.
Турн тяжку боль одоліває,
К Енею руки простягає
І мову слезную рече:
„Не жизни хочу я подарка,  — 
„Твоя, Анхизович, припарка
„За Стикс мене поволоче.“

168.„Но єсть у мене батько рідний,
„Старий і дуже ветхих сил;
„Без мене він хоть буде бідний,
„Та світ мені цей став не мил.
„Тебе о тім я умоляю,
„Прощу, як козака, благаю,
„Коли мені смерть задаси,
„Одправ до батька труп дублений;
„Ти будеш за сіє спасений,
„На викуп же, що хоч, проси“.

169.
Еней од речі сей змягчився
І меч піднятий опустив;
Трохи-трохи не прослезився
І Турна ряст топтать пустив.
Аж зирк  —  Паллантова лядунка,
І золота на ній карунка
У Турна висить на плечі.
Енея очі запалали.
Уста од гніву задрижали,
Ввесь зашаривсь, мов жар в печі.

170.
І вмиг вхопивши за чуприну,
Шкереберть Турна повернув,
Насів коліном злу личину
І басом громовим гукнув:
„Так ти Троянцям нам для сміха
„Глумиш з Паллантова доспіха
„І думку маєш буть живим?
„Паллант тебе тут убиває,
„Тебе він в пеклі дожидає,
„Іди к чортам, дядькам своїм!“

171.
З цим словом меч свій устромляє
В роззявлений Рутульця рот
І тричі в рані повертає,
Щоб більше не було клопот.
Душа Рутульська полетіла
До пекла, хоть і не хотіла,
К пану Плутону на бенькет.
Живе хто в світі необачно,
Тому нігде не буде смачно,
А більш, коли і совість жметь.

0

20

https://img-fotki.yandex.ru/get/935119/199368979.1a4/0_26f56a_357d8f1e_XXL.jpg

0


Вы здесь » Декабристы » Персоналии участников движения декабристов » КОТЛЯРЕВСКИЙ Иван Петрович.